Розділ « Стівен Кінг Куджо»

— Що? Як?

Усе відбувалося занадто швидко. Донна, угода, майже абсурдно веселий голос Роджера.

— Коли я прийшов, тут на мене чекала телеграма. Старий і малюк надіслали її до «Імідж-погляду», а Роб відправив її сюди. Хочеш, я прочитаю?

— Перекажи суть.

— Схоже, старий Шарп і його синочок дійшли однакового висновку, але різними логічними шляхами. Старий розглядає історію з «Малиною» як повторення битви за Аламо. Ми, хороші хлопці, стоїмо на стінах фортеці й допомагаємо відбити нападників. Усі повинні триматися разом. Один за всіх і всі за одного.

— Так, пізнаю старого Шарпа, — відповів Вік, розтираючи шию. — Відданий негідник. Тому він і залишив нас, коли ми покинули Нью-Йорк.

— Малюк і далі хоче нас позбутись, але вважає, що зараз невдалий час. Він думає, що це може бути розцінено як ознака слабкості, а може, навіть провини. Ти можеш у це повірити?

— Я можу повірити, що цьому маленькому придуркуватому параноїку може спасти на думку що завгодно.

— Вони хочуть, щоб ми прилетіли до Клівленда й підписали угоду ще на два роки. Звісно, це не на п’ять років. До кінця цього терміну синочок майже напевне візьме владу у свої руки, і нас точно запросять на довгу прогулянку з вузького пірса, але два роки… Цього часу нам вистачить, Віку. За два роки ми будемо озброєні! І зможемо сказати їм…

— Роджере, мені треба…

— Хай візьмуть свої срані торти й засунуть їх собі в сраку! Вони також хочуть обговорити нову кампанію і, гадаю, погодяться й на лебедину пісню професора кашології.

— Це все чудово, Роджере, але я мушу з’ясувати, що сталося з Донною і Тедом.

— Так, так. Знаю, що вибрав паскудний час подзвонити, але я просто не міг тримати в собі це, старий. Я б тріснув, як повітряна кулька.

— Для хороших новин не буває невдалого часу, — заперечив Вік. Проте він відчув болючий, як уламок зазубреної кістки, укол заздрощів, почувши в голосі друга радість і полегшення. Його охопила гірка досада, що він не може розділити з Роджером його почуття. Та, можливо, це добрий знак.

— Віку, коли щось дізнаєшся, телефонуй.

— Добре. Роджере, дякую, що подзвонив.

Вік поклав слухавку, засунув ноги в туфлі й пішов униз. У кухні все ще панував гармидер. Від самого лише погляду на нього в шлунку Віка все повільно перевернулося від нудоти. А на столі, притиснута сільничкою, лежала записка від Мейсена.

Містере Трентон!

Стіва Кемпа схопили в містечку Твікінгем у Західному Массачусетсі. Вашої дружини й сина з ним не було, повторюю, їх там не було. Я не турбував вас цією новиною, тому що Кемп наполягає на своєму праві зберігати мовчання. Якщо не виникне непередбачуваних труднощів, його доправлять прямо у відділок поліції у Скарборо для винесення звинувачення у вандалізмі й незаконному зберіганні наркотиків. Ми очікуємо на нього до одинадцятої тридцяти. Коли щось стане відомо, відразу ж зателефоную.

Енді Мейсен