Розділ « Стівен Кінг Куджо»

Він дістався до дверей свого авто і почув, як під приладовою панеллю потріскує рація. «Треба було спершу повідомити. Така процедура. Не можна сперечатися з правилами. Але якби я в це вірив, то ніколи б не звернувся до Сміта у справі Додда. Вікі, Катріно, пробачте…»

Хлопець. Він мусить допомогти хлопцеві.

Баннермен ледь не впав і схопився за дверцята, щоб утримати рівновагу.

А тоді почув, як до нього наближається пес, і знову закричав. Спробував рухатися швидше. Якби тільки встигнути зачинити дверцята… Господи, якби тільки він устиг, доки собака до нього не дістався… Господи…

(ГОСПОДИ)

Коли Куджо почав битися в дверцята і машина затряслася, Тед знову заверещав. Він кричав і дряпав нігтями обличчя. Голова його смикалася з боку в бік.

— Теде, не треба. Не треба, любий, будь ласка, не треба!

— Хочу до тата… до тата… хочу до тата…

Раптом це припинилося.

Пригорнувши Теда до грудей, Донна повернула голову в ту мить, коли Куджо скочив на чоловіка, що саме намагався залізти у своє авто. Собака вдарив із такою силою, що його рука зісковзнула з ручки дверей.

Далі вона не могла дивитися. Їй хотілося затулити ще й вуха, щоб не чути звуків, із якими Куджо розправлявся з чоловіком, хто б він не був.

«Він сховався, — істерично думала Донна, — почув, як їде машина, і сховався».

Ґанок. Саме час бігти до ґанку, поки Куджо… зайнятий.

Вона поклала руку на ручку. Рвонула. Натиснула. Нічого не сталося. Дверцята не відчинялися. Урешті-решт Куджо так погнув каркас, що двері заклинило.

— Теде, — гарячково прошепотіла вона, — поміняйся зі мною місцями, скоренько. Теде? Теде?

Тед дрижав усім тілом. Очі знову закотилися.

— Качки, — пробурмотів він низьким, горловим голосом, — піду подивлюся на качок… Слова проти чудовиськ…. Тато… О-о-о-ох…

Його знову судомило. Руки обвисли. Донна заходилася трясти сина, раз у раз вигукуючи його ім’я, намагаючись тримати його рот відкритим, створюючи максимальний приплив повітря. У голові шалено гуло, і Донна боялася, що от-от знепритомніє. Це — пекло. Вони вже в пеклі. Ранкове сонце заливало автомобіль, палюче і безжальне, створюючи парниковий ефект.

Нарешті Тед затих. Очі заплющилися. Дихання було неглибоке й прискорене. Коли Донна поклала палець на його зап’ястя, їй ледве вдалося намацати пульс. Він був слабкий, ниткоподібний і переривчастий.

Вона виглянула назовні. Куджо вчепився в руку чоловіка і тряс її, як цуценята трясуть ганчір’яні іграшки. Раз у раз він стрибав на обм’якле тіло. Кров… Там так багато крові.