Розділ « Стівен Кінг Куджо»

— Так, це жахливо. Я навіть не переконуватиму тебе в протилежному.

— А Донна знає, наскільки все погано?

— Здається, спочатку вона сприймала це просто як чийсь грандіозний злий жарт, але тепер до неї почало доходити.

— Але в неї, на відміну від нас усіх, ніколи не лежала душа до Мейну.

— Так, спочатку не дуже. Але тепер, гадаю, вона б за голову схопилася, якби довелося повернутися з Тедом до Нью-Йорка.

— Що мені робити? — знову запитав Роджер. — Я ж уже не хлопчик. Тобі тридцять два, а мені наступного місяця виповниться сорок один. Як я маю чинити далі? Оббивати пороги зі своїм резюме? Чи Волтер Томпсон збирається прийняти мене з відкритими обіймами? «Родже, дорогенький, я тримаю для тебе твоє старе місце. Працюєш тридцять п’ять годин, п’ять днів на тиждень». Так він мені скаже?

Вік лише хитав головою, та якась його частка відчувала певну злість на Роджера.

— Раніше я просто скаженів. Добре, це й зараз мене бісить, але більш за все на світі мені страшно. Ночами я лежу в ліжку і намагаюся уявити, що буде потім і як воно буде. І не можу. Ти зараз дивишся на мене і думаєш: «Роджер драматизує». Тобі…

— Я ніколи не думав нічого такого, — урвав його Вік, сподіваючись, що голос не пролунає винувато.

— Не стверджуватиму, що ти брешеш, — сказав Роджер, — але я працюю з тобою надто довго і досить добре вивчив твій спосіб мислення. Краще, ніж ти думаєш. Утім я не звинувачую тебе за такі думки. Але існує велика різниця між тим, коли тобі тридцять два, і тим, коли тобі сорок один. У цей проміжок часу людині псують чимало крові.

— Послухай, але з цією ідеєю ми ще можемо поборотися…

— Що мені хочеться зробити, так це взяти з собою до Клівленда з дві дюжини коробок «Малинової енергії», — сказав Роджер. — Коли вони навішають нам попід хвіст за всі смертні гріхи, я б змусив їх зігнутись і знайшов би місце, куди засунути всю ту кашу. Можеш мені повірити.

— Уявляю.

Вік поплескав Роджера по плечу.

— Що ти плануєш робити, якщо ми втратимо контракт? — спитав Роджер.

Вік уже про це думав. Він розглянув ситуацію під усіма можливими кутами. Буде правдою сказати, що Вік узявся шукати вихід значно раніше, ніж Роджер узагалі змусив себе поглянути проблемі в обличчя.

— Якщо Шарп відмовиться, я працюватиму більше, ніж будь-коли в житті. Тридцять годин на день, якщо буде потрібно. Якщо доведеться взятися за шістдесят дрібних новоанглійських замовлень, щоб компенсувати гроші, які платив Шарп, я їх витягну.

— Ми вбиваємо себе ні за що.

— Можливо, — погодився Вік, — але ми підемо на дно з боєм, чи не так?

— Я підрахував, що коли Алтея піде на роботу, ми зможемо протриматися з цією іпотекою ще десь рік. Думаю, враховуючи теперішні відсоткові ставки, цього часу мало б вистачити, щоб продати будинок, — говорив Роджер. Голос його зірвався.