Розділ « Стівен Кінг Куджо»

Подрібнювач відходів, що випльовує з мийки бридку зелену масу, забризкуючи нею всю стелю кухні.

Їй п’ять років. Вона падає зі сходів і ламає зап’ястя.

Одного дня, тільки-но перейшовши в середню школу, вона на другому уроці — алгебра — опускає очі і з невимовним жахом і соромом помічає на своїй блакитній полотняній спідниці плями крові. У неї почалися місячні. І як тепер, щоб ніхто не побачив, підвестися з місця, коли продзвенить дзвінок? Щоб ніхто не дізнався, що в Донни Роуз пішла менструація.

Хлопець, із яким вона вперше цілувалася з відкритим ротом. Двайт Семпсон.

Вона тримає на руках новонародженого Теда. Потім його забрала медсестра. Вона хотіла сказати їй не робити цього. «Віддай, я з ним не закінчила». Саме такими були слова, що спали їй на думку, та Донна була заслабка, щоб розмовляти. А потім це жахливе гучне хлюпання, з яким виходила плацента. «Я викидаю з себе систему підтримки його життєдіяльності», — подумала Донна і знепритомніла.

Її батько, що плакав на вінчанні й напився на бенкеті.

Обличчя. Голоси. Кімнати. Сцени. Книжки. Жах цього моменту. Думка? «Я помру».

З надлюдським зусиллям Донна змогла хоч трохи опанувати себе. Вчепившись у ручку обома руками, вона зі скаженою силою рвонула двері на себе. Вони з грюкотом зачинилися. Знову долинув протестний скрегіт пошкодженої Куджо завіси. Від потужного звуку Тед підскочив і пробурмотів щось уві сні.

Безпомічно тремтячи всім тілом, Донна відхилилася на сидінні й тихо заплакала. Гарячі сльози викочувалися з-під повік і текли по косій аж до вух. Ще ніколи в житті вона так не боялася, навіть тоді, коли маленькою ночами лежала у своїй кімнаті і їй здавалося, що довкола повно павуків. Вона не може піти зараз, справді не може. Це просто немислимо. Вона повністю розбита. Нерви на межі зриву. Краще зачекати… зачекати кращої нагоди…

Та вона не сміла допустити, щоб це стало ідеєю-фікс.

Нагоди, кращої, ніж ця, не буде. Тед перебував не тут, і собаки теж тут не було. Це мусило бути правдою. Так стверджувала логіка. Той гучний скрегіт, коли вона відчиняла і зачиняла дверцята, і грюкіт, з яким вони затріснулися. Якби пес лежав за машиною, він би вже вистрибнув. Він міг бути в гаражі, та Донна знала, що шум чути й там.

Найімовірніше, він блукає десь далеко від будинку. Кращої нагоди, ніж зараз, не буде ніколи, і якщо вона боїться спробувати заради себе самої, то повинна зробити це заради Теда.

Усі ці причини достатньо благородні. Та вирішальним аргументом стала картина того, як вона проникає в темний будинок Кемберів, відчуває заспокійливу вагу телефону в руці. Донні вчувався власний спокійний і розважливий голос, коли вона розмовлятиме з помічником шерифа Баннермена. Потім вона покладе слухавку і піде на кухню випити склянку холодної води.

Донна вдруге відчинила дверцята. Хоч цього разу вона була готова, скрегіт металу все одно змусив її скривитися. Вона в душі проклинала пса і сподівалася, що він уже здох від конвульсій і лежить десь, обсаджений мухами.

Кривлячись від болю, вона висунула затерплі ноги назовні. Торкнувшись кросівками гравію, вона помаленьку звелася на ноги під темним вечірнім небом.

Десь поблизу заспівала пташка. Прощебетала три ноти й замовкла.

Куджо почув, як дверцята відчинилися знову. Інстинкт підказував йому, що саме так і трапиться. Коли вони відчинилися вперше, він ледь не вибіг з-за машини, де лежав увесь цей час у напівзабутті. Ледь не вибіг, щоб схопити ЖІНКУ, яка завдала такого страшенного болю його тілу й голові. Він мало не вибіг, та той же інстинкт звелів йому лежати тихо. «ЖІНКА просто намагається тебе виманити», — підказав інстинкт і, як виявилося, це була правда.

Хвороба оточувала Куджо щільним кільцем, продираючись у нервову систему, як розлютована степова пожежа, що огорнула його густим, сизим димом і червонястими язиками низького полум’я. Невпинно й наполегливо руйнуючи усталені моделі мислення і поведінки, хвороба якимось чином загострила його хитрість. Куджо не сумнівався, що дістане і ЖІНКУ, і ХЛОПЦЯ. Вони були причиною його страждань. Через них йому судомило тіло і нестерпно боліла голова: наслідок неодноразових стрибків на машину.

Цього дня він двічі забув про ЖІНКУ і ХЛОПЦЯ, коли виходив з гаража через дірку, яку Джо Кембер вирізав для нього у дверях задньої кімнатки, де тримав свої рахунки. Він ходив на болото, яке лежало на межі володіння Кемберів. Обидва рази Куджо проходив доволі близько від порослого травою входу у вапнякову печеру, де вдень спали кажани. У болоті була вода, і він нестерпно хотів пити, але і вперше, і вдруге сам вигляд води довів його до шаленства. Куджо хотів випити воду, хотів убити воду, хотів скупатися в ній і справити в ній нужду, він хотів засипати воду землею, покусати її, змусити стекти кров’ю. І вперше, і вдруге жахлива суміш цих почуттів проганяла його від води, змушуючи труситись і скавчати. І в усьому були винні ЖІНКА і ХЛОПЕЦЬ. Він їх більше не залишить. Жодна людина у світі не бачила більш вірного і відданого своїй цілі пса. Він чекатиме, доки зможе до них дістатися. Якщо буде треба, він чекатиме до кінця світу. Чекатиме… і чатуватиме.

Найгіршою була ЖІНКА. Вона дивилася на нього, ніби кажучи: «Так. Це я. Це я зробила тебе хворим. Я змусила твоє тіло боліти. Я приготувала цю агонію саме для тебе, і тепер вона буде з тобою завжди».