Розділ « Стівен Кінг Куджо»

— Називати гроші капустою — це вульгарно, тобі так не здається?

Бретт знизав плечима. Вигляд у нього був відверто ворожий. «Він навмисно мене провокує», — подумала Чаріті. Річ була не тільки в тому, як він сприйняв сцену, що сталася за обідом, — це сягало значно глибше. Він порівнював життя, яке вели вони з батьком, зі способом життя інших людей. І чому вона вирішила, що Бретт сприйме цей спосіб життя її сестри і Джима з захопленням тільки тому, що так захотіла Чаріті: бо це було життя, якого вона сама була позбавлена чи то через нещасливу долю, чи то через власну дурість, а може, те й інше. Хіба він не має права критикувати чи аналізувати? Безперечно, таке право в нього було, просто вона не очікувала, що його оцінка буде такою тривожною, такою, хоч і інтуїтивно, глибокою та влучною, такою гнітюче негативною.

— Думаю, гроші заробляє Джим, а ти знаєш, чим він займається.

— Ага, переводить папір.

Та цього разу вона не клюнула на провокацію.

— Якщо хочеш. Голлі одружилася з Джимом, коли він вивчав право в коледжі при Мейнському університеті в Портленді. Пізніше він вступив до юридичного коледжу в Денвері, і Голлі бралася за будь-яку чорну роботу, щоб тільки він міг пробитися. Так часто роблять. Жінки працюють, щоб їхні чоловіки могли опанувати якийсь певний фах…

Чаріті пошукала очима Голлі, аж поки не здалося, що вона побачила маківку молодшої сестри за кілька рядів ліворуч.

— Коли Джим закінчив навчання, вони перебралися на схід, і він улаштувався на роботу у велику юридичну фірму в Бриджпорті. Тоді він не заробляв багато. Вони жили в квартирці на третьому поверсі, без кондиціонера влітку і без нормального опалення взимку. Але кар’єра Джима пішла вгору, і зараз він — те, що називають молодшим партнером. І думаю, заробляє чимало, за нашими мірками.

— Може, вона так хизується своїми кредитками, бо ще й досі іноді внутрішньо почуває себе бідною, — сказав Бретт.

Його майже надприродна проникливість приголомшила Чаріті. Вона ніжно скуйовдила йому волосся, більше не сердячись.

— Ти ж казав, вона тобі подобається.

— Так. Он вона, аж там.

— Я її бачу.

Вони приєдналися до Голлі, що, набравши повний оберемок штор, тепер придивлялася до скатертин.

Сонце нарешті зайшло за будинок.

Духовка, на яку перетворилася машина Трентонів, почала помалу охолоджуватись. Подув хоч невеликий вітерець і Тед із вдячністю підставив йому обличчя. Принаймні зараз він почувався краще, ніж весь цей день. Узагалі все, що відбувалося дотепер, здавалося суцільним кошмарним сном. Він пам’ятав його лише уривками. Іноді він ішов геть. Просто залишав машину і йшов геть. Це Тед пам’ятав. Він їхав верхи на коні. Їхав широким полем, на якому гралися кролики. Як у тому мультику, на який його водили мама з татом. Це було в «Чарівній лампі» у Бриджтоні. У кінці поля був ставок, а в ставку плавали качки. Вони були дуже хороші. Тед із ними бавився. Там було краще, ніж із мамою, тому що в тому місці, де була мама, було й чудовисько, що вилізло з його шафи. Біля ставка з качками чудовиська не було. Тедові там подобалося, хоча він невиразно відчував, що коли залишатиметься біля ставка занадто довго, то може забути, як повернутися до «пінто».

Потім сіло сонце. Прохолодні тіні довкола були такі густі, що нагадували оксамит. Чудовисько більше на них не нападало. Листоноша так і не прийшов, та тепер він міг принаймні спокійно відпочити. Найгірше мучила спрага. Ще ніколи в житті він так не хотів пити. Саме тому ставок із качками здавався таким привабливим: там було мокро і повно зелені.

— Сонечко, що ти казав?

Над ним схилилося мамине обличчя.

— Пити, — проквакав він жаб’ячим голоском. — Мам, я дуже хочу пити.