Розділ « Стівен Кінг Куджо»

«Ось на тобі, дармоїде на гроші соцзахисту, — подумав Джордж. Задерши ногу, він дунув у свій тромбон. — З отим пуканням справи кепські. У компанії треба бути збіса обережним».

Він рушив дорогою до Ґері Первієра і видобув ще один проспект «Зейрз» і ще один рахунок за електроенергію, додавши до них бюлетень організації «Ветерани війн за кордоном». Засунувши їх у поштову скриньку, Джордж розвернув авто на під’їзній доріжці Первієра. Їхати на пагорб до Джо Кембера йому сьогодні не доведеться. Учора близько десятої той зателефонував на пошту і попросив затримати його кореспонденцію на кілька днів. Майкл Форньєр, завідувач поштового відділення Касл-Рока і неабиякий базікало, заповнив стандартний бланк «утримувати до подальших вказівок» і кинув його на стіл Джорджа.

Форньєр попередив Джо Кембера, що коли він хоче затримати доставку пошти і за понеділок, то для цього вже запізно. Листоноша вирушив за п’ятнадцять хвилин до його дзвінка.

— Не страшно, — відповів Джо Кембер. — Думаю, забрати сьогоднішню я ще встигну.

Кладучи конверти в скриньку, Джордж помітив, що пошта Ґері Первієра за понеділок, видання «Популярної механіки» і прохання про пожертву від фонду підтримки освіти сільських дітей, так і лишилася неторканою. Розвертаючись, він побачив, що великий старий «крайслер» Первієра стоїть на місці, а поряд із ним припаркований уже трохи підіржавілий «універсал» Джо Кембера.

— Повіялися кудись разом, — уголос пробурмотів Джордж Міра. — Двоє дурнів поїхали гастролювати.

Він задер ногу і знову пукнув.

Джордж дійшов висновку, що двійця, напевне, вирушила кудись пити й волочитися за шльондрами, роз’їжджаючи довкола на Кемберовому пікапі. У нього не виникло запитання, чому вони взяли вантажівку Джо, якщо під рукою були ще два значно комфортніші транспортні засоби. Крові на східцях ґанку він теж не помітив, так само як і величезної дірки, проламаної в нижній панелі вхідних дверей будинку Ґері Первієра.

— Двоє дурнів поїхали на гастролі, — повторив Джордж. — Добре, що Джо Кембер хоч здогадався скасувати доставку.

Він рушив назад до Касл-Рока тим же шляхом, яким приїхав, раз у раз задираючи ногу, щоб подути у свій тромбон.

Стів Кемп заїхав до «Молочної королеви», що в торговельному центрі «Вестбрук», аби перехопити там кілька чізбургерів і морозиво «Діллі бар». Він сидів і їв у фургоні, дивлячись на Брайтон-авеню, але нічого перед собою не бачив і не відчував смаку їжі.

Перед цим Стів телефонував до офісу красунчика-чоловіка. Коли секретарка спитала його ім’я, він назвався Адамом Своллоу, маркетинговим директором «Дому світла», і сказав, що хотів би поговорити з містером Трентоном. У нього аж у роті пересохло від задоволення. Коли Трентон з’явиться на дроті, у них знайдуться цікавіші теми для розмови, ніж маркетинг. Наприклад, про родимку маленької мадам і про те, на що вона схожа. Чи про те, як одного разу, кінчаючи, вона вкусила його, і то так сильно, що аж пішла кров. Або поцікавитись, як справи у богині блуду відтоді, як красунчик чоловік дізнався, що вона виявляє деяку перебірливість стосовно того, хто по інший бік ліжка.

Та не так сталося, як гадалося.

— Мені шкода, — промовила секретарка, — але ні містера Трентона, ні містера Брейкстоуна не буде в офісі до кінця тижня. Можливо, їх не буде на місці й більшу частину наступного. Якщо я можу вам чимось допомогти…

У її жвавому тоні виразно чулася надія. Дівчина справді хотіла допомогти. Це був її щасливий шанс отримати замовлення, поки шефи залагоджують справи в Бостоні або Нью-Йорку, але точно не в такому екзотичному місті, як Лос-Анджелес. Тільки не така занюхана, маленька агенція, як «Ед Воркс». Тож розважайся, хлопчику мій, і танцюй, поки капці не задимлять.

Стів подякував і сказав, що зателефонує ближче до кінця місяця. Перш ніж секретарка встигла спитати номер його телефону, він повісив слухавку, оскільки офіс «Дому світла» містився в телефонній будці на Конгрес-стрит, якраз навпроти тютюнової крамниці «Джо».

І ось тепер він сидів у фургоні, їв чизбургери і думав, що робити далі. «Ніби ти не знаєш», — прошепотів внутрішній голос.

Він завів фургон і рушив у напрямку Касл-Рока. На момент, коли Стів закінчував свій обід і морозиво від спеки повністю розтеклося по паличці, він був уже в Норт-Віндхемі. Стів кинув обгортки на підлогу, де вони приєдналися до купи подібного мотлоху: пластикових склянок, коробок з-під «Біґ Мака», порожніх цигаркових пачок і придатних для здачі пляшок з-під пива й содової. Смітити надворі було антисоціально і шкідливо для довкілля. Він ніколи так не робив.

До оселі Трентонів Стів дістався о пів на четверту. Стояло гаряче, залите яскравим сонцем пообіддя. З майже тваринною обережністю він проїхав повз будинок, не знижуючи швидкості, завернув за ріг і припаркувався на бічній вулиці аж за чверть милі звідти. Назад ішов пішки.

Під’їзна доріжка була порожня, і Стів відчув укол досади й розчарування. Він не зізнавався навіть собі, тим паче тепер, коли все вказувало на те, що Донни немає вдома, що збирався дати їй скуштувати те, чого вона так прагнула всю весну. І все-таки всю дорогу з Вестбрука до Касл-Рока у нього була невеличка ерекція, яка лише зараз повністю минула.