Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

Потім виймає з кишені гарно обкурений золотисто-брунатний мундштук із морської пінки, застромлює в нього сигару і затягується нею сам.

— Я не маю нічого проти конфіскації сигари, — кажу я. — Це грубе насильство, та на щось інше ти, колишній унтер-офіцер, і не здатний. Але навіщо тобі мундштук? Я ж не сифілітик.

— А я не гомосексуаліст.

— Георгу, — зауважую я, — на війні ти моєю ложкою їв гороховий суп, коли мені щастило вкрасти його на кухні. А ложку я носив за брудною халявою і ніколи не мив.

Георг розглядає попіл із сигари — білий, як сніг.

— Війна скінчилася чотири з половиною роки тому, — повчально каже він. — Тоді безмежне лихо зробило нас людьми. Сьогодні ж безсоромна гонитва за власністю знов перетворила нас на розбійників. І, щоб замаскувати це, нам тепер потрібен лоск. Ergo! [23] Але чи не знайдеться в тебе ще однієї бразільської? Завод металевих виробів ніколи не пробує підкупити чужих службовців тільки однією сигарою.

Я дістаю з шухляди другу сигару й віддаю Георгові.

— І все ж мені здається, що розум, досвід і старість на щось таки придатні,— кажу я.

Георг посміхається і дає мені за неї пачку сигарет, у якій шести штук не вистачає.

— А що було ще? — питає він.

— Нічого. Жодного клієнта. Але я змушений негайно просити в тебе підвищення платні.

— Знов? Адже тобі її тільки вчора підвищилиі

— Не вчора, а сьогодні вранці, о дев’ятій годині. На якихось там мізерних вісім тисяч марок. О дев’ятій годині ранку вони все-таки чогось були варті. Та відтоді курс долара піднявся знов, і я, замість того щоб купити нову краватку, можу лише придбати за них пляшку дешевого вина. А мені потрібна краватка.

— Скільки ж тепер коштує долар?

— Сьогодні опівдні коштував тридцять шість тисяч марок. А вранці ще тільки тридцять тисяч.

Георг Кроль оглядає сигару.

— Тридцять шість тисяч! Просто якесь божевілля! Чим усе це скінчиться?

— Загальним банкрутством, пане фельдмаршале, — відповідаю я. — Та поки що нам треба жити. Ти приніс гроші?

— Тільки маленьку валізку на сьогодні й на завтра на ранок. Асигнації по десять тисяч, по тисячі й навіть кілька пачок любих старих сотень. Десь фунтів з п’ять паперових грошей. Гроші знецінюються так швидко, що державний банк не встигає їх друкувати. Банкноти в сто тисяч марок з’явилися тільки два тижні тому, а вже, видно, доведеться друкувати папірці в мільйон марок. Коли ми дійдемо до мільярдів?

— Якщо так триватиме далі, то за кілька місяців.