Розділ «8. Щур»

— Розик-Носик так хоче.

— Він не може тебе зупинити. І не може, до речі, заборонити користуватися комп’ютером.

— Я вважав, що командир здатен наказати будь-що.

— Він може наказати Місяцю посиніти, але цього не станеться. Слухай, Ендере, командири можуть мати над тобою влади стільки, скільки ти їм сам дозволяєш. Що більше ти підкоряєшся, то більше вони тобою керують.

— Що їх зупинить від нанесення мені шкоди? — Ендер згадав напад Бонзо.

— Здається, саме для цього ти й брав уроки персонального захисту.

— Ти спостерігав за мною, хіба ні?

Дінк змовчав.

— Я не хочу, щоби Розик на мене розлютився. Я прагну бути частиною битви. Набридло вже просиджувати до кінця.

— Твої рейтинги підуть донизу.

Цього разу Ендер не відповів.

— Ендере, поки ти зі мною, ти — частина битви.

Незабаром Ендер зрозумів чому. Дінк тренував свій взвод незалежно від Армії Щурів, жваво й дисципліновано. Ніколи не консультувався з Розиком, зрідка проводив загальні маневри армії. Скидалося на те, що Розик командував однією армією, а Дінк — другою, тільки набагато меншою, яким інколи випадало практикуватися одночасно в спільній бійцівській кімнаті.

Перше заняття Дінк розпочав, попросивши Ендера показати нападальну позицію вперед ногами. Іншим хлопцям це не сподобалося.

— Як можна атакувати, лежачи на спині? — питали вони.

На подив Ендера, Дінк не виправив їх, не сказав: ви не атакуєте на спині, а робите випад униз. Дінк бачив, що зробив Ендер, проте не зрозумів напрямку. Ендер швидко збагнув, що, незважаючи на те, що Дінк був надзвичайно вправним, спрямованість в утриманні орієнтації на гравітацію коридору замість того, щоби вважати ворожі ворота такими, що розташовані внизу, значно обмежувала його мислення.

Вони тренувалися атакувати зірку, якою володів ворог. До Ендерового методу вони завжди починали стоячки, виставляючи тіла, наче мішені. І навіть тепер солдати досягали зірки й нападали на ворога лише з одного боку.

— Нагору, — кричав Дінк.

І вони дерлися.

Варто зауважити, що він повторював вправу й кричав: