Розділ «8. Щур»

— То ви не заперечуєте, якщо я прозвітую?

— Звісно заперечую, йолопе. Такі речі мусять вирішувати тямущі люди, а не перелякані політики, які отримали посаду, бо мають політичні права в країні, звідки походять.

— Ви розумієте, чому я це роблю?

— Бо ви — недалекоглядна дрібна бюрократична істота, яка думає, як прикритися на випадок халепи. Але в цьому разі ми підемо на поживу жучарам. Повірте мені, Андерсон, не доводьте це до гегемонії. Мені й без них важко.

— Це нечесно? Щось проти вас? Ви можете зробити це з Ендером, але не здатні самі, правильно?

— Ендер Віггін удесятеро сильніший і розумніший за мене. Те, що я роблю з ним, пробудить його геніальність. Якби я сам мусів це пройти, то мене просто розчавило б. Майоре Андерсон, я в курсі, що підриваю гру, та знаю, що ви любите її дужче, ніж будь-хто з хлопців, які грають. Можете мене зненавидіти, але не намагайтеся зупинити.

— Я залишаю за собою право спілкуватися з Гегемоном і Стратегом будь-коли. А зараз робіть, що бажаєте.

— Красненько вам дякую.

— Ендере Віггін, дурнику, що веде за собою стрій, яке щастя, що ти з нами. — Командир Армії Щурів незграбно лежав на нижній койці, прикрившись лише своїм ноутбуком. — 3 тобою не програє жодна армія.

Хлопці, що стояли поблизу, захихотіли.

Більш опозиційних армій, ніж Щури й Саламандри, годі й уявити. В кімнаті було галасливо, панували безлад і сум’яття. Після Бонзо Ендер гадав, що відсутність дисципліни сприйметься ним на ура. Натомість відчув, що очікує порядку й тиші, цей безлад йому лише заважав.

— У нас усе нормально, Ендере-Бендере. Я — супер-пупер єврей Розик-Носик, а ти так, непорозуміння якесь. Не забувай.

Відколи Міжнародний флот було створено, військовим керівником завше призначали єврея. Існувала легенда, що єврейські генерали ніколи не програють війни. Досі це було правдою. Саме через це кожен єврейський хлопчик у Бійцівській школі марив стати Стратегом, і на нього з самого початку покладали такі надії. Однак це також викликало образи. Армію Щурів часто називали Єврейським загоном, частково як пародію на загін Мазера Ракхема. Багато хто любив згадувати, що під час Другого вторгнення навіть американський єврей, як президент, був Гегемоном альянсу, ізраїльський єврей був Стратегом усього захисту Міжнародного флоту, а російський єврей — Полемархом флоту, саме загін нікому не відомого Мазера Ракхема, двічі судимого військовим трибуналом, наполовину маорі з Нової Зеландії, розбив і остаточно знищив флот жучар у битві в околицях Сатурна.

Казали, що якби Мазер Ракхем міг урятувати світ, то яка різниця, єврей він чи ні.

Проте різниця таки була, і Розик-Носик про це знав. Він висміював себе задля того, аби попередити смішні коментарі антисемітів, однак мусив упевнитись, що всі знають, ким він є. Усі, кого він перемагав у битві, ставали, хоч і на певний час, нетерпимими до євреїв. Армія його займала друге місце, та мітила на перше.

— Я тебе взяв, аби не думали, ніби я виграю лише через те, що маю купу суперових бійців. Хочу, щоби знали, що навіть із таким дурнем, як ти, я можу перемогти. У нас тут три правила: робити, що кажу, і не дзюрити у ліжко.

Ендер кивнув. Він знав, що Розик чекає запитання про третє правило. То ж він запитав:

— Це й було три? У нас із математикою зовсім погано.

Послання було більш ніж зрозумілим. Виграш важливіший за все.

— Віггін, твої практичні заняття з малими недоумками закінчилися. Ясно? Тепер ти в армії великих хлопців. Відправляю тебе до взводу Дінка Мікера. Від сьогодні він — твій бог.