Розділ «3. Графф»

— Я не хочу йти, але піду.

Графф кивнув.

— Поки ти не сів зі мною в машину, ще можна змінити рішення. Після цього ти на службі Міжнародного флоту. Зрозумів?

Ендер кивнув.

— Добре. Розкажемо їм про це.

Мати розплакалася, батько міцно обійняв Ендера. Пітер потис йому руку й сказав:

— Ти малий щасливий хлоп.

Валентина поцілувала Ендера, її слізка крапнула йому на щоку.

Збиратися не було потреби — жодних особистих речей.

— У школі видадуть усе необхідне, від форми до ноутбука. Іграшки… там буде лише одна гра.

— До побачення, — попрощався Ендер із сім’єю.

Він потягнувся вгору, взяв полковника Граффа за руку й вийшов із ним за двері.

— Замочи там кількох жучар за мене! — вигукнув Пітер.

— Я люблю тебе, Ендрю! — схлипнула мати.

— Ми будемо писати тобі! — сказав батько.

Уже сівши до машини, він почув із коридору несподіваний пронизливий крик Валентини:

— Повертайся до мене! Я любитиму тебе завжди!