Розділ «3. Графф»

Двері відчинилися.

— Ендере, — почувся голос батька, — тобі краще підійти сюди.

— Вибач, Пітере, — подражнила його Валентина.

Батько розлютився:

— Діти, немає нічого смішного!

Ендер почимчикував за батьком до кабінету. Офіцер флоту схопився на ноги, коли вони ввійшли, але руки Ендеру не подав.

Мати крутила на пальці обручку.

— Ендрю, ніколи б не подумала, що ти з тих, хто може встряти в бійку.

— Стілсон у лікарні, — промовив батько. — Ти справді йому добряче всипав, але бити ногами — це вже нечесно.

Ендер похитав головою. Він очікував, що стосовно Стілсона прийде хтось зі школи, але аж ніяк не офіцер флоту. Усе виявилося набагато серйозніше, ніж йому здавалося. І він не міг збагнути, які ще можуть бути наслідки.

— Ти здатен якось пояснити свою поведінку, хлопче? — запитав офіцер.

Ендер знову похитав головою. Він не знав, що відповісти, і боявся щиро зізнатися, бо міг видатися набагато жорстокішим у поясненнях, ніж у тому, що накоїв. «Я згоден на будь-яке покарання, — подумав Ендер, — аби лишень покінчити із цим».

— Ми врахуємо всі пом’якшувальні обставини, — запевнив його офіцер. — Але мушу визнати, вчинив ти недобре. Бити ногою в пах, лупити знову й знову в обличчя й по всьому тілу, ще й лежачого, — виглядає, ніби ти й справді від цього отримував насолоду.

— Ні, — прошепотів Ендер.

— Тоді чому ти так учинив?

— Там була його банда, — відповів Ендер.

— Он як? І це виправдання?

— Ні.

— Тоді поясни, чому ти не припинив його бити, коли вже переміг.

— Збивши його на землю, я виграв лише перший бій. А хотів перемогти раз і назавжди, щоби мені дали спокій.