Розділ «14. Учитель Ендера»

— Майже все, що ти бачиш, — комп’ютерне моделювання, — відповів Мазер. — А комп’ютер запрограмований так, щоби відповісти на твої нововведення лише після того, як ти застосуєш їх хоч раз у бою.

— Тоді комп’ютер — шахрай.

— Тобі треба більше спати, Ендере.

Але він не міг. Щоночі все довше лежав без сну, а якщо й засинав, то сон був неспокійним. Частіше зривався з ліжка серед ночі. А прокидаючись, не був певен: більше думає про гру чи як позбутися своїх снів. Наче хтось утручався в його сни, примушуючи блукати найгіршими спогадами і знову проживати їх, як наяву. Ночі стали настільки реальними, що дні сприймалися, немов сни. Ендер почав хвилюватися, що не зможе ясно думати, бо занадто втомився від цих ігор. Щойно гра починалася, її запал будив його, але коли його розумові здібності знижувалися, він хвилювався, що це помітять.

І він, здавалося, слабшав. Уже не було бою, в якому б він не втрачав щонайменше кілька винищувачів. Противник уже зумів обдурити його кілька разів, знаходячи прогалини. Бувало, численні маневри так виснажували Ендера, що перемогу він отримував не завдяки стратегії, а покладаючись на щасливий випадок. Мазер, продивляючись гру, з презирством зауважував:

— Подивись на це. Навіщо ти це зробив? Так не можна!

І Ендер мусив знову тренуватися зі своїми командирами, намагаючись зберегти їхній бойовий дух, але, коли ті помилялися, не приховував розчарування.

— Іноді ми робимо помилки, — Петра шепнула йому одного разу.

Це було благання допомоги.

— А не повинні, — відрізав Ендер.

Якщо вона й отримає допомогу, то не від нього. Він навчає, а друзів хай шукає серед решти.

Потім стався бій, який закінчився майже катастрофою. Петра підвела свої сили занадто близько, команда здалася, і вона виявила це, коли Ендера не було поруч. За кілька хвилин у неї залишилося тільки два кораблі, всі інші були втрачені.

Ендер наказав перемістити їх, тільки-но знайшов її, і вказав напрямок, але вона не відповіла. Жодної реакції. Тоді й цих двох винищувачів можна було розтрощити за одну мить. Ендер одразу зрозумів, що Петра надірвалася, що він занадто сильно тиснув на неї. Адже вона була неперевершеним тактиком і часто грала у набагато складніших умовах, ніж інші. Та в нього немає часу ні хвилюватися за Петру, ні почуватися винним. Він дав наказ Божевільному Тому прийняти командування двома винищувачами, що залишилися, на себе, а сам намагався врятувати бій. Петра зайняла ключові позиції, але тепер уся стратегія Ендера розпадалася. Якби ворог не був таким нетерплячим і незграбним і використав свої переваги, Ендер програв би. Однак Шен зумів піймати занадто жорстко сформовану групу противника й однією ланцюговою реакцією розгромив її. Божевільний Том спрямував два свої винищувачі через розрив, що утворився, і спричинив хаос у ворожому таборі, хоча його кораблі, як і кораблі Шена, були остаточно знищені, Мусі Моло вдалося все підчистити й завершити бій перемогою.

У кінці бою Ендер побачив, як Петра намагалася дістатися мікрофону, і почув у навушниках її відчайдушний крик:

— Передайте Ендеру, що мені дуже шкода! Прошу вибачити мене, я так утомилася, що просто край, і не могла вже думати, скажіть йому! Мені шкода.

Вона пропустила кілька занять, а коли повернулася, вже не була ні такою швидкою, ні такою сміливою, як раніше. Багато чого з того, що робило її вправною командиркою, було втрачено. Ендер не міг більше давати їй ніяких завдань, окрім стандартних і рутинних, ще й тримав її під пильним наглядом. Петра не була дурною — вона розуміла, що сталося. Але й знала, що Ендер не мав іншого вибору, і була згодна з ним.

Вона психічно надламана — це факт, а була ж далеко не найслабшим командиром у його команді. Це було попередження — не можна вимагати від дітей більше, ніж вони можуть витримати. Тепер, замість того щоби використовувати своїх командирів скрізь, де потрібні були їхні вміння, Ендерові варто враховувати, як часто вони вже воювали. А давати їм відпочити — означало йти у бій іноді з командирами, яким він довіряв трохи менше. Послабивши тиск на інших, Ендер збільшив тиск на себе.

Серед ночі він прокинувся від болю. Кров на подушці, солоний присмак крові у роті. Пальці тремтять. Уві сні він, виявляється, гриз свій кулак. І кров усе ще потроху тече.

— Мазер! — погукав.

Ракхем прокинувся й негайно викликав лікаря. І поки лікар обробляв рану, Мазер пробурчав: