Розділ «Левіафан»

1

У містечку Прогродах жив колись торгівець коралями, що завдяки своїй чесності і доброму, надійному товарові був добре відомий в усій околиці. До нього ходили навіть селянки з далеких сіл, коли потребували прикрас для якоїсь особливої нагоди. Вони б легко могли знайти іншого торгівця коралями десь поблизу від свого села, але знали, що там можна придбати тільки повсякденну мішуру і дешеві блискітки. Саме тому вони інколи долали багато верст на маленьких гуркітливих возах, щоб добутися до Прогродів і зайти до славетного торгівця коралями Нісена Піченика.

Селянки звичайно приїздили в ті дні, коли відбувався ярмарок. У понеділок був конячий ярмарок, а в четвер — свинячий. Чоловіки оглядали і перевіряли худобу, а жінки гуртами, босоніж, із чобітьми через плече, в барвистих хустках, що яскріли навіть у тьмяні дні, заходили в дім Нісена Піченика. Тверді голі підошви приглушено й радісно тупотіли по дошках порожнистих дерев’яних тротуарів і по просторому холодному підворітті старого будинку, де жив торгівець. Зі склепінчастого підворіття жінки потрапляли на тихе подвір’я, де між нерівним камінням бруківки виднів м’який мох, а в теплі пори року пробивалося кілька травинок. Там назустріч селянкам приязно виступали кури Піченика, а попереду півні з гордими гребінцями, не менш червоними, ніж найчервоніші коралі.

Треба було тричі постукати в залізні двері, на яких висів залізний молоточок. Тоді Піченик відчиняв невелике вічко, прорізане в дверях, обдивлявся людей, які просилися зайти, відсував засув і пускав селянок. Жебракам, мандрівним кобзарям, циганам і тим, хто водив ведмедів-танцюристів, він подавав милостиню крізь вічко. Піченик мав бути дуже обережним, бо на всіх столах у його просторій кухні, а також у вітальні великими, маленькими і середніми купками лежали шляхетні коралі: або різноманітні, змішані між собою народи і раси коралів, або вже розсортовані відповідно до своїх рис і кольору. Таж людина не має десятьох очей у лобі, щоб приглядати за кожним жебраком, а Піченик знав, що бідність — нездоланна спокусниця, яка веде до гріха. Щоправда, інколи крали навіть заможні селянки, бо жінки легко улягають бажанню потай і з ризиком привласнити собі прикрасу, яку спокійно могли б купити. Та, як були покупці, крамар трохи примружував свої пильні очі, натомість завжди враховував кілька крадіжок у ціні, яку просив за свої товари.

Піченик давав роботу не менше ніж десятьом низальницям коралів — гарним молодим дівчатам із добрими надійними очима і мов виточеними руками. Дівчата сиділи в два ряди за довгим столом і тоненькими голочками ловили намистини. Отак поставали гарні, правильні низки з найдрібнішими коралями на краях і найбільшими та найяскравішими посередині. Працюючи, дівчата співали хором. А влітку в спекотні, сині, сонячні дні довгий стіл виставляли на подвір’я, дівчата сідали, і їхній літній спів чули в усьому містечку, він заглушував і жайворонків, які пурхали під небесами, і сюрчання коників у саду.

Існує набагато більше різновидів коралів, ніж знають пересічні люди, що бачили їх лише у вітринах та крамницях. Передусім є шліфовані й нешліфовані, крім того, з рівними, пласкими краями і заокругленими; зі шпичаками і голочками, схожі на колючий дріт; із жовтим забарвленням, майже біло-червоні, як-от інколи верхні краї пелюсток чайних троянд; жовтувато-рожеві, рожеві, цегляної барви, бурякової, як кіновар, і нарешті коралі, схожі на тверді круглі краплини крові. Є зовсім круглі й напівкруглі; коралі, немов бочечки, і коралі, схожі на циліндрики, а ще прямі, кривуваті й навіть горбаті коралі. Є зірочки, шпичечки, рогалики, квіточки. Адже коралі — найшляхетніші рослини підводного океанського світу, троянди примхливої морської богині, не менш багаті на форми та барви, ніж настрої самої цієї богині.

Річ очевидна, Нісен Піченик не мав крамниці, відкритої для всіх. Він торгував у себе вдома, тобто жив із коралями і вдень, і вночі, і влітку, і взимку, а оскільки і в його кімнаті, і в кухні вікна виходили на подвір’я, та ще й були захищені частими залізними ґратами, в квартирі панували гарні таємничі сутінки, що нагадували морське дно, тож здавалося, ніби там ростуть коралі, а не торгують ними. Так, завдяки особливій, немов навмисній примсі природи Нісен Піченик, торгівець коралями, був рудий єврей, чия мідна цапина борідка скидалася на червонувату морську водорість і надавала всій постаті разючої подібності до якогось морського божества. Здавалося, ніби він сам створює або садить і збирає коралі, якими торгує. Товар Піченика так пасував до його подоби, що в містечку Прогроди його не називали на ім’я, а з часом навіть забули те ім’я і називали крамаря тільки за його фахом. Казали, наприклад: он іде торгівець коралями, наче в усьому світі не було жодного іншого.

Нісен Піченик і справді відчував суто родинну ніжність до коралів. Дуже далекий від природознавства, не вміючи ані читати, ані писати, — бо ж ніколи не ходив до школи і міг лише безпорадно нашкрябати власне ім’я, — він жив із переконаністю, що корали — не рослини, а живі істоти, своєрідні крихітні червоні морські тваринки, і жоден професор океанології не зміг би навчити його чогось краще. Так, для Нісена Піченика коралі жили ще й тоді, коли їх розпиляли, розрізали, відшліфували, посортували й нанизали. І він, напевне, мав слушність. Адже бачив на власні очі, як його червонясті разки коралів мало-помалу блідли на грудях хворих або хоровитих жінок, натомість на грудях здорових жінок зберігали свій блиск. За довгі роки торгівлі коралями він часто помічав, як коралі, що лежали в його шафах бліді — незважаючи на свою червону барву — і дедалі біліші, раптом, коли їх вішали на шию гарної молодої і здорової селянки, яскріли і світилися, немов живилися її кров’ю. Інколи крамареві пропонували викупити разки коралів, він упізнавав їх, скарби, які сам нанизував і зберігав, — і одразу бачив, чи їх одягала здорова, а чи хвора жінка.

Піченик мав власну, вкрай своєрідну теорію коралів. Згідно з його теорією вони були, як уже сказано, морськими істотами, які, так би мовити, тільки з розважливої скромності прикидались деревами і рослинами, щоб на них не нападали і не пожирали їх акули. Коралі тужили за тим, щоб норці зібрали їх і винесли на поверхню землі, щоб їх розрізали, відшліфували, нанизали і вони нарешті служили сенсові свого існування, а саме: прикрашали вродливих селянок. Тільки тут, на білих і міцних жіночих шиях, у найближчому сусідстві з живими артеріями, сестрами жіночих серць, коралі оживали, набували блиску та краси й поширювали властиву їм чарівну здатність приваблювати чоловіків і посилювати їхнє любовне жадання. Звісно, давній бог Єгова створив усе сам: землю і тварин на ній, море і всіх істот у ньому. От тільки Левіафану, що обкрутився кільцями навколо джерел усякої води, сам Бог до часу, тобто аж до приходу Месії, довірив порядкувати всіма океанськими тваринами і рослинами, надто коралами.

Після всього, що тут розказано, можна було б подумати, ніби крамар Нісен Піченик був відомий як певний дивак. Ні, цього й близько не було. Піченик жив у містечку Прогродах як непомітний, скромний чоловік, чиї розповіді про коралі та Левіафана сприймали цілком поважно як пояснення фахівця, що, певне, знає своє ремесло, як-от крамар, який торгує тканинами, відрізняє манчестерське сукно від німецького перкалю, а продавець чаю відрізняє російський чай відомої фірми Попова від англійського чаю, який постачає не менш відома фірма “Lipton” із Лондона. Всі жителі Прогродів та околиць були переконані, що коралі — живі тварини, а за їхнім розвитком і життям у морських глибинах наглядає первісна риба Левіафан. Тут навіть годі сумніватись, бо ж про це розповідав сам Нісен Піченик.

Вродливі низальниці в домі Нісена Піченика часто працювали до пізньої ночі, а інколи й після півночі. А коли вже виходили з дому крамаря, він сам починав дбати про своє каміння, тобто своїх тварин. Спершу перевіряв разки, які нанизали дівчата, потім рахував купки ще не розкладених і вже розкладених за типом і розміром коралів, згодом починав сам сортувати їх і своїми міцними та чутливими пальцями з рудуватими волосинками обмацувати, полірувати, гладити кожну окрему коралину. Траплялися коралі з червоточинами. Вони були з дірками в місцях, де тих дірок аж ніяк не мало бути. За такими коралами безтурботний Левіафан колись не приглянув. Щоб дорікнути йому, Нісен Піченик запалював свічку, тримав над полум’ям шматочок червоного воску, аж поки той ставав гарячим і текучим, і тонесенькою голочкою, набираючи воску на вістря, затикав червоточини на камені. При цьому похитував головою, немов не розуміючи, як такий могутній Бог, як Єгова, міг такій легковажній рибі, як Левіафан, доручити нагляд за коралами.

Інколи, з чистої радості від каміння, Піченик сам нанизував коралі, аж поки сірів ранок і наставала пора проказати ранкову молитву. Праця анітрохи не змучувала його, він не відчував кволості. Дружина під ковдрою ще спала. Він коротко і байдуже поглядав на неї. Він ані ненавидів, ані любив її, вона була однією з численних низальниць, які колись працювали в нього, але не така гарна й принадна, як більшість їх. Уже десять років, як він узяв шлюб із нею, а вона не подарувала йому дитини, хоча тільки це мало б бути її завданням. Йому була б потрібна плідна жінка, не менш плідна, ніж море, на дні якого росте так багато коралів. А його дружина виявилась висохлим ставом. Нехай собі спить сама скільки завгодно ночей! Закон дозволив би Піченику розлучитися з нею, але тим часом він уже збайдужів до дітей і дружини. Він любив коралі. А втім, якась непевна туга засіла в його серці, і він не смів назвати її: Нісен Піченик, що народився і виріс у глибинах найглибшого континенту, тужив за морем.

Так, Піченик тужив за морем, на дні якого росли корали, чи, на його думку, радше совались там. Але ніде й близько не було людей, із якими він міг би поговорити про свою тугу, тож він був змушений ховати її в своїй душі, як і море, що ховає в собі корали. Він чув про кораблі, норців, капітанів і матросів. Коралі прибували до нього в добре запакованих ящиках, від яких ще тхнуло морем, з Одеси, Гамбурга або Трієста. Державний писар на пошті провадив замість Піченика його ділове листування. Піченик докладно вивчав барвисті марки на листах далеких постачальників, перше ніж викинути конверти. Він ніколи в своєму житті не виїздив із Прогродів. У цьому містечку не було ані річечки, ані ставка, тільки болота навколо, і можна було чути, як під зеленою поверхнею води щось булькає, але ніхто ніколи не бачив, що саме. Нісен Піченик уявляв собі, ніби існує якийсь потаємний зв’язок між прихованими водами боліт і могутніми водами широкого моря, тож навіть тут, у глибочіні боліт, можуть рости корали. Піченик знав, що одного разу, коли він висловив цю думку, з нього глузувало все містечко. Відтоді він замовк і вже не згадував про свою теорію. Інколи він мріяв, що широке море — він не знав, яке, бо ніколи не бачив географічної карти і всі моря світу були для нього просто широким морем, — коли-небудь затопить Росію, і то якраз ту половину, де він живе. Тоді б море, до якого він ніколи не сподівався дістатись, прийшло б до нього, могутнє невідоме море з незмірним Левіафаном у своїх глибинах і з усіма своїми солодкими, терпкими і солоними таємницями.

Шлях від містечка Прогродів до маленької станції, куди тричі на тиждень приїздив потяг, пролягав між боліт. Нісен Піченик завжди, навіть коли не чекав партії коралів і навіть у дні, коли не приходив потяг, ходив на вокзал, тобто до боліт. Він стояв на краю трясовини годину, а то й довше, і уважно дослухався до кумкання жаб, наче вони могли розповісти йому про життя в болотній глибіні, і часом йому справді здавалося, ніби він отримав якісь повідомлення. Взимку, коли болота замерзали, він навіть наважувався ступити на них ногою, і страшенно тішився цим. У гнилому запаху боліт він, повнячись передчуттів, упізнавав терпкий дух широкого моря, а тихий і жалюгідний булькіт підземних вод перетворювався в його чутливих вухах у бурхання височезних синьо-зелених хвиль. Але в містечку Прогродах ніхто не знав про все, що відбувалося в душі торгівця коралями. Всі євреї вважали, що він такий, як і вони. Хтось торгував тканинами, хтось гасом, один продавав молитовне вбрання, другий — воскові свічки та мило, третій — хустки для селянок і цизорики: один навчав дітей молитися, другий — рахувати, а третій торгував квасом, кукурудзою і вареними бобами. І всім їм здавалося, ніби Нісен Піченик такий, як і вони, але торгує коралями.

А він-таки, як бачимо, був украй незвичайний.

2

Піченик мав і бідних, і багатих покупців, і постійних, і випадкових. До своїх багатих покупців він зараховував і двох селян з околиць, один з яких, а саме: Тимон Семенович, садив хміль і щороку, коли приїздили комівояжери з Нюрнберга, Заца[1] і Юденбурґа, укладав кілька успішних угод. Другого селянина звали Микита Іванович. Той виростив не менше, ніж вісім доньок, і одну за одною видавав їх заміж, і кожна потребувала коралів. Одружені доньки — поки що четверо — народили (коли після заручин не минуло й двох місяців) дітей, і то знову були доньки, які теж потребували коралів ще як немовлята, щоб ніхто не зурочив їх. Родини обох селян були найпочеснішими гостями в домі Нісена Піченика. Для доньок, онуків і зятів цих селян крамар мав наготові добру горілку, яку зберігав у скрині, він сам курив ту горілку і приправляв її мурашками, сухою губкою, петрушкою і золототисячником. Інші звичайні покупці задовольнялися звичайною купованою горілкою. Адже в тих краях ніяка справжня купівля не обходилася без випивки. Покупець і продавець пили, щоб оборудка дала обом виграш і благословення. Крім того, в помешканні торгівця коралями ще й тютюн лежав купками на підвіконнях, прикритий вологим промокальним папером, щоб не втрачати свіжості. Адже до Нісена Піченика покупці ходили не так, як ходять люди до крамниці: просто купити товари, заплатити і піти геть. Більшість покупців долали далекий шлях у багато верст і були не тільки покупцями, а й гостями Нісена Піченика. Він пригощав їх горілкою, тютюном, а інколи й годував. Його дружина варила кашу з цибулею, борщ зі сметаною, пекла яблука на решітці, картоплю, а восени каштани. Отже, покупці були не тільки покупцями, а й гостями в домі Піченика. Інколи селянки, шукаючи коралів, які б личили їм, починали співати разом з низальницями, співали всі, і навіть Нісен Піченик інколи мугикав собі під ніс, а його дружина в такт пісні мішала ложкою на плиті. А коли з базару чи шинку поверталися селяни, щоб забрати дружин і заплатити за куплене, крамар і з ними мусив випити горілки або чаю і викурити сигарету. І кожен давній клієнт цілувався з ним, як із братом.

Бо, коли ми інколи п’ємо, то всі добрі та чесні люди — наші брати, а всі милі жінки — наші сестри, і немає ніякої різниці між селянином і крамарем, між юдеєм і християнином, тож лихо тим, хто хотів би заперечити!

3