Розділ «Левіафан»

Кожного нового року Нісен Піченик був незадоволений своїм мирним життям, але ніхто в містечку Прогродах не помічав цього. Як і всі євреї, торгівець коралями теж двічі на день, уранці і ввечері, ходив до синагоги, відзначав святкові дні, постив у дні посту, одягав пас і сорочку для молитов, похитував тулубом на молитві, спілкувався з людьми, розмовляв про політику, Російсько-японську війну і загалом про все, про що писали в газетах і чим переймався світ. Але в серці він таїв тугу за морем, батьківщиною коралів, і з газет, які двічі на тиждень приходили до Прогродів, просив, бо ж не міг там нічого розібрати, прочитати спершу які-небудь морські новини. Як і про корали, він мав про море вкрай незвичайне уявлення. Хоч і знав, що в світі є багато морів, справжнім, властивим морем, на його думку, було тільки те, яке треба перетнути, щоб дістатися до Америки.

Якогось дня, отримавши коротку відпустку, додому повернувся син торгівця бумазеєю Олександра Комровера, якого три роки тому забрали до війська, і він потрапив до флоту. Тільки-но торгівець коралями почув про повернення молодого Комровера, він мерщій подався до нього додому й почав розпитувати матроса про всі таємниці кораблів, води і вітру. Якщо геть усі в Прогродах були переконані, що молодий Комровер тільки внаслідок своєї дурості дав себе затягти в небезпечний океан, торгівець коралями вважав матроса за обдарованого юнака, якому дісталися честь і щастя стати, так би мовити, товаришем коралів, ба навіть їхнім родичем. Люди бачили, як сорокап’ятирічний Нісен Піченик із двадцятидворічним Комровером руку в руку годинами походжають на Ринковому майдані містечка. «Чого він хоче від Комровера?» — дивувалися люди. «Чого він, власне, хоче від мене?» — дивувався й матрос.

Протягом усієї відпустки, яку матрос міг провести в Прогродах, торгівець коралями майже не відходив від нього. Запитання старого матросові видавалися дивними, скажімо, таке:

— А чи можна в підзорну трубу побачити морське дно?

— Ні, — відповів матрос, — в підзорну трубу дивляться тільки вдалечінь, а не вглиб.

— А чи можна, — знову запитував Піченик, — якщо ти матрос, упасти на дно моря?

— Ні, — відповів молодий Комровер, — на дно моря опускаються тільки тоді, коли топляться.

— Навіть капітан не може?

— Не може й капітан.

— А ти бачив коли-небудь норця?

— Не раз, — відповів матрос.

— А морські тварини й рослини піднімаються інколи на поверхню?

— Тільки риби і риба-кит, що, власне, ніяка не риба.

— Розкажи мені, — просив Нісен Піченик, — яке воно, море.

— Воно повне води, — відповідав матрос Комровер.

— І таке широке, як велика ділянка землі, наприклад, широкий простір, де немає будинків?

— Таке і ще ширше! — відповів молодий матрос. — І таке, як ви кажете: широкий простір, і ніде не видно жодного будинку, хіба дуже рідко, і то аж ніяк не будинок, а корабель.

— А де ти бачив норця?

— Норці є в нас, у військово-морському флоті, — пояснив молодик. — Але вони не пірнають збирати перли, устриці чи корали. Для них це військова вправа, скажімо, про випадок, коли якийсь військовий корабель затонув і з нього треба зняти цінні інструменти або зброю.

— Скільки морів є у світі?