Розділ «Левіафан»

На вітрині тієї крамниці світилися бездоганні червоні коралі, щоправда, легші вагою, ніж камінчики Нісена Піченика, зате набагато дешевші. Велика в’язка коралів коштувала руб п’ятдесят, а разки коралів продавали за двадцять, п’ятдесят, вісімдесят копійок. Ціни можна було побачити на вітрині крамниці. А щоб ніхто не пройшов повз ту крамницю, фонограф усередині цілісінький день грав веселих галасливих пісень. Їх можна було чути в усьому містечку і далі, в прилеглих селах. Щоправда, в Сучках не було таких великих ярмарків, як у Прогродах. І все-таки, і то незважаючи на жнива, селяни ходили до крамниці пана Лакатоша слухати пісень і купувати дешеві коралі.

Минуло вже кілька тижнів, як той пан Лакатош провадив свою привабливу торгівлю, і якось до Нісена Піченика навідався один заможний селянин і сказав:

— Нісене Семеновичу, я віри не йму, що ти вже двадцять років ошукуєш мене та інших. Адже тепер у Сучках об’явивсь чоловік, який продає найгарніші низки коралів по п’ятдесят копійок штука. Моя дружина вже хотіла їхати туди, але я подумав, Нісене Семеновичу, що спершу слід запитати тебе.

— Цей Лакатош, — відповів Нісен Піченик, — певне, якийсь злодій і шахрай. По-іншому я не можу пояснити його цін. Але я й сам туди поїду, якщо ти візьмеш мене на свій віз.

— Гаразд, — погодився селянин, — побачиш на власні очі.

Отже, торгівець коралями поїхав у Сучки, постояв хвилину перед вітриною, послухав галасливих пісень, які линули з крамниці, потім зайшов і почав розмовляти з паном Лакатошем.

— Я сам торгівець коралями, — пояснив Нісен Піченик. — Мій товар надходить із Гамбурга, Одеси, Трієста, Амстердама. Я не розумію, як ви можете продавати так дешево такі гарні коралі.

— Ви належите до старого покоління, — відповів Лакатош, — і, даруйте мені за вислів, трохи відстали.

Тим часом Лакатош вийшов з-за прилавка, і Нісен Піченик помітив, що той трохи кульгає. Ліва нога була вочевидь коротша, бо на лівому чоботі був удвічі вищий підбор, ніж на правому. Від Лакатоша поширювалися гострі та п’янкі запахи, і годі було здогадатися, де, власне, на його миршавому тілі міститься осереддя всіх тих пахощів. Волосся в нього було синьо-чорне, мов ніч. А чорні очі, які попервах могли видатись лагідними, інколи світилися так яскраво, що посеред тієї чорноти спалахували дивні червоні вогники. А під чорними закрученими вусиками сміялися, білі й лискучі, мишачі зубки Лакатоша.

— Ну? — запитав торгівець коралями Нісен Піченик.

— Що ж, — відповів Лакатош, — ми не божевільні. Ми не пірнаємо на дно моря. Ми просто виготовляємо штучні коралі. Моя фірма називається «Брати Лаункасл», Нью-Йорк. Я два роки успішно працював у Будапешті. Селяни нічого не помічають. Не помічають в Угорщині і тим паче в Росії! Їм кортить мати червоні, гарні, бездоганні коралі. Ось вони. Дешеві, доступні, гарні, оздобні. Чого ще треба? Справжні коралі не можуть бути такі гарні!

— З чого зроблені ваші коралі? — запитав Нісен Піченик.

— З целулоїду, мій любий, з целулоїду! — у захваті вигукнув Лакатош. — Тільки не кажіть мені нічого проти техніки! Бачите, в Африці ростуть каучукові дерева, з їхнього каучуку виготовляють гуму і целулоїд. Хіба це не природа? Хіба каучукові дерева менш природні, ніж корали? Хіба дерево в Африці менш природне, ніж коралове дерево на дні моря? Що тепер, що ви тепер скажете? Може, візьмемось до спільних ґешефтів? Вирішуйте! Від сьогодні за рік ви внаслідок моєї конкуренції втратите всіх своїх покупців і тоді разом з усіма своїми справжніми коралями зможете знову піти на морське дно, звідки й походять ті гарні камінчики. Кажіть: так або ні?

— Дайте мені два дні часу, — попросив Нісен Піченик і поїхав додому.

7

Отак диявол уперше спокусив торгівця коралями Нісена Піченика. Тим дияволом був Єньо Лакатош із Будапешта, і він завозив у Росію фальшиві коралі, коралі з целулоїду, які горіли, коли запалити, синім полум’ям, наче вогні навколо пекла.

Повернувшись додому, Нісен Піченик байдуже поцілував дружину в обидві щоки, привітав низальниць і став трохи спантеличеними очима, очима, які затуманив диявол, розглядати свої любі коралі, живі коралі, що аж ніяк не видавалися такими бездоганними, як фальшиві камінчики з целулоїду конкурента Єньо Лакатоша. І диявол навіяв чесному торгівцеві коралями Нісену Піченику думку домішувати до справжніх коралів фальшиві.

Отож він пішов якогось дня на пошту й продиктував державному писареві листа до Єньо Лакатоша в Сучки, щоб той йому за кілька днів прислав не менше, ніж двадцять пудів фальшивих коралів. Що ж, відомо, що целулоїд — легкий матеріал, тож двадцять пудів фальшивих коралів — це ціла купа тюків і шнурів. Нісен Піченик, від диявола спокушений і засліплений, домішав фальшиві коралі до справжніх, зрадивши отак і себе, і справжні коралі.

Навколо в краї вже почалися жнива, і селяни майже не приходили купувати коралі. Але на тих нечисленних, які вряди-годи заходили, Нісен Піченик заробляв тепер завдяки фальшивим коралям більше, ніж раніше, коли мав численних покупців. Він змішував справжні з фальшивими — і це було ще гірше, ніж якби він продавав тільки фальшиві. Адже з людьми, яких спокусив диявол, отаке і трапляється: в усьому диявольському вони перевершують навіть диявола. Отак і Нісен Піченик перевершив Єньо Лакатоша з Будапешта. Всі зароблені гроші Нісен Піченик сумлінно заносив до Пінкаса Варшавського. Диявол так тяжко спокусив торгівця коралями, що він відчував справжню насолоду на думку, що його гроші ростуть і дають відсотки.

Але одного дня лихвар Пінкас Варшавський нагло вмер, Нісен Піченик перелякався й мерщій подався до його спадкоємців вимагати свої гроші разом із відсотками. Він одразу й отримав їх, і то не менше, ніж п’ять тисяч чотириста п’ятдесят рублів і шістдесят копійок. Із тих грошей він відрахував свій борг Лакатошу і замовив ще двадцять пудів фальшивих коралів. Трохи згодом до Нісена Піченика зайшов багатий хмеляр і попросив низку коралів для одного свого онука, щоб малого ніхто не зурочив.