Розділ «Левіафан»

Торгівець коралями нанизав низку з вочевидь фальшивих, целулоїдних коралів, та ще й сказав:

— Це найкращі коралі, які я маю.

Селянин заплатив ціну як за справжні коралі й поїхав у своє село.

Його онук помер за тиждень по тому, як йому вдягли на шию фальшиві коралі, помер, задушившись, страхітливою смертю від дифтерії. Отож у селі Соловецьку, де жив той заможний хмеляр (а також у навколишніх селах), поширилася чутка, що коралі Нісена Піченика з Прогродів приносять нещастя та хвороби, і то не тільки тим, хто купував у нього. Адже дифтерія почала лютувати в усіх сусідніх селах, забрала багатьох дітей, тож розійшлася чутка, що коралі Нісена Піченика призводять до хвороб і смерті.

Через те все цілу зиму до Нісена Піченика не з’явився жоден покупець. Зима була сувора. Почалася ще в листопаді й тривала до кінця березня. Щодня лютував мороз, а сніг падав рідко, здавалося, ніби навіть ворони замерзли, повсідавшись на голе гілля каштанів. У домі Нісена Піченика панувала тиша. Одну за одною він позвільняв усіх низальниць. У ярмаркові дні він інколи здибувався з давніми покупцями, але вони не віталися з ним.

Атож, селяни, які влітку ще цілували торгівця коралями, вдавали, ніби не знають його.

Морози сягали сорока градусів. Вода в бідонах водоноші замерзала по дорозі від криниці до хати. Грубий шар паморозі вкривав шибки Нісена Піченика, тож він уже не бачив, що відбувається на вулиці. А на штабах залізних ґрат висіли великі й важкі бурульки, ще більше затемнюючи вікно. В тому, що вже не ходять покупці, Нісен Піченик звинувачував не фальшиві коралі, а сувору зиму.

А тим часом у крамниці пана Лакатоша в Сучках завжди було велелюдно. Селяни купували в нього бездоганні й дешеві коралі з целулоїду і не купували справжніх у Нісена Піченика.

Вулиці містечка Прогроди вкрила ожеледиця, і вони стали гладенькі, мов дзеркало. Всі жителі, йдучи куди-небудь, намацували собі шлях костурами з залізним вістрям. Однаково чимало людей падало й ламало собі і карк, і ноги.

Одного вечора впала й дружина Нісена Піченика. Довго лежала непритомна, аж поки добросерді сусіди підняли її й занесли додому.

Невдовзі в дружини почалася нестримна блювота, і містечковий фельдшер сказав, що в неї струс мозку.

Жінку привезли до лікарні, і лікар підтвердив діагноз фельдшера.

Торгівець коралями щоранку ходив до лікарні. Сідав на ліжко дружини, слухав півгодини її безладну мову, дивився в її запалені від гарячки очі, на ріденькі коси на голові, згадував пару ніжних годин, які він подарував їй, вдихав гострі запахи камфори та йодоформу і знову повертався додому, сам порався коло плити, варив борщ та кашу, сам нарізав собі хліб, скромадив редьку, сам варив собі чай і палив у грубці. Потім висипав на один із чотирьох столів всі коралі з численних торбинок і починав сортувати їх. Целулоїдні коралі пана Лакатоша лежали окремо в шафі. Справжні коралі давно вже не видавалися Нісену Піченику живими тваринами. Відколи той Лакатош з’явився в краї і він сам, торгівець коралями Піченик, почав домішували легенькі штучки з целулоїду до важких і справжніх коралин, коралі, які лежали в його домі, померли. Тепер коралі роблять із целулоїду! Коралі виготовляють із мертвого матеріалу, і вони видаються мов живими і ще гарнішими та довершенішими, ніж справжні та живі! Що таке в порівнянні з цим струс мозку в дружини?

За вісім днів дружина померла, від струсу мозку, звичайно! Але Нісен Піченик не помилявся, коли казав собі, що його дружина померла не тільки від струсу мозку, а й від того, що її життя не залежало від життя жодної іншої людини в цьому світі. Ніхто не бажав, щоб вона жила далі, тож вона й померла.

Тепер торгівець коралями Нісен Піченик став удівцем. Він справляв жалобу за дружиною, як приписував звичай. Купив один з найтриваліших нагробків і звелів викарбувати на ньому шанобливі слова. Щоранку і щовечора проказував для неї заупокійну молитву. Але анітрохи не відчував, що йому бракує дружини. Страви та чай він і сам собі міг варити. А самотнім не почувався, тільки-но опинявся на самоті з коралями. Непокоїло його лише те, що він зрадив їх задля їхніх фальшивих сестер, коралів із целулоїду, і зрадив себе, піддавшись намовам крамаря Лакатоша.

Нісен Піченик тужив за весною. А коли вона нарешті прийшла, збагнув, що тужив даремно. В минулі роки ще до Великодня, коли опівдні починали танути бурульки, вже приїздили покупці на гуркітливих возах або дзвінких санях. На Великдень їм були потрібні коралі. А тепер почалася весна, сонце щодня припікало дедалі дужче, щодня коротшали бурульки на покрівлях, кучугури снігу вздовж вулиць осідали й меншали, але жоден покупець не заходив до Нісена Піченика. В його дубовій шафі, в пересувній скрині, що, міцна і окута залізом, стояла коло груби на чотирьох коліщатах, лежали найшляхетніші коралі: купками, в’язками, разками. Але не приходив жоден покупець. Дедалі теплішало, щезнув сніг, падали лагідні дощі, розпустилися фіалки в лісах, у болотах квакали жаби, але не приходив жоден покупець.

Тієї пори в Прогродах уперше помітили певну дивну зміну в натурі та характері Нісена Піченика. Так, жителі Прогродів уперше стали думати, що торгівець коралями трохи дивний, ба навіть дивак, і дехто втратив звичайну повагу до нього, а дехто навіть прилюдно глузував із нього. Чимало порядних людей із Прогродів уже не казали, мовляв, он іде торгівець коралями, а просто повідомляли, що то Нісен Піченик, колишній великий торгівець коралями.

Він сам завинив у тому. Бо поводився аж ніяк не так, як приписують удівцеві закони й гідність жалоби. Якщо йому ще простили незвичайну дружбу з матросом Комровером і відвідини сумнозвісного шинку Подгожева, то все-таки не могли, не відчувши найтяжчих підозр, не помітити його частих походів до того шинку. Після смерті дружини Нісен Піченик майже щодня навідувався до шинку Подгожева. Він став залюбки попивати питний мед. А що згодом мед почав видаватися йому засолодким, став додавати до нього горілки. Інколи до нього підсідала яка-небудь непутяща дівчина. І він, що ніколи в житті не знав іншої жінки, крім своєї вже небіжчиці дружини, і не мав жодної іншої пристрасті, як пестити своїх справжніх жінок, тобто коралі, сортувати й нанизувати їх, у сумнівному шинку Подгожева інколи піддавався впливу дешевої білої жіночої плоті і власної крові, що глузувала з гідності його міщанського й статечного життя, а ще й дивовижному гарячому забуттю, яке струменіло від дівочих тіл. Піченик пив і пестив дівчат, які сиділи поруч, інколи навіть у нього на колінах. Він відчував насолоду, не меншу насолоду, ніж тоді, коли, наприклад, грався коралями. Своїми міцними, вкритими рудуватим волоссям пальцями він намацував, щоправда, не так вправно, ба навіть сміховинно безпорадно, пипки дівочих грудей, червоні, як деякі коралі. І пускався берега, як ото кажуть звичайно, швидко, щоразу швидше, майже день у день. Він сам це відчував. Обличчя йому змарніло, худезна спина зігнулася, сюртук і чоботи він уже не чистив, бороду не розчісував. Щоранку і щовечора машинально проказував молитви. Він і сам відчував: він уже не просто торгівець коралями, а Нісен Піченик, колись видатний торгівець коралями.

Він відчував: ще рік, ще півроку — і він стане посміховиськом містечка, але що йому, власне, до цього? Не Прогроди, океан — його батьківщина.

Отже, одного дня він дійшов рішенця, який виявився згубним для нього.