Розділ «Частина VI»

— Я більше не в компанії, Команчі. Тепер я фрілансер.

Я не казав цього нікому, крім близького друга, а після стількох років у братстві це звучало дивно навіть для власних вух.

— Що?

— Я пішов, Команчі.

— Але, Ліне, це ж...

— Усе гаразд. Санджай не проти. Навіть радіє.

— Санджай... Санджай... радіє через це?

— Я саме від нього, друже. Він дійсно радіє.

— Справді?

— Даю слово.

— Гаразд.

— Але мені знадобиться нове місце, аби тренуватися, бо тепер не зможу користуватися залом компанії. Тож як ти до цього ставишся? Дозволиш мені стати членом?

Він був збентежений і наляканий, але він був моїм другом і довіряв мені. Його обличчя поступово пом’якшало, і Команчі простягнув руку.

— Джарур,— сказав він, потискаючи мені руку.— Тобі завжди тут раді. Але маю сказати, що було б мудро поїхати з Бомбея, друже, враховуючи обставини.

— Можливо, брате,— ідучи, мовив я.— Але хіба Вона мене відпустить?

Розділ 37

Карла буде рада прийняти Шантарама о восьмій вечора в її номері.

Це було написано її рукою, чітким плавним почерком, який я любив більше за будь-яку каліграфію. Я хотів залишити нотатку на згадку, але я бився з брудним світом, і якби ворог дістався до записки, то мені б захотілося його за це відлупцювати.

Сидячи на мотоциклі, я спалив записку, а потім повільно поїхав до Афганської церкви на зустріч з Навіном.

Припаркувався за найближчою зупинкою для автобусів. Коли я був членом санджайської компанії, то паркувався на будь-якій дорозі в місті. Ставши вільною птахою, я припаркував мотоцикла подалі від очей.