Розділ «Частина V»

— Я куплю мотоцикла,— вирішила Карла, знову нахиляючись і посміхаючись мені в спину.— Ти навчиш мене їздити.

— Карло, я серйозно. Він трусить ворожу клітку. Рано чи пізно той, хто в ній сидить, зможе вибратися на волю.

— Чому ми про це говоримо?

— Справи такі. Ранджит може займатися політикою, і я попрошу кількох друзів за ним наглянути, але ти не маєш бути його дружиною тут. Ти можеш бути дружиною Ранджита десь дуже далеко звідси. Наприклад, у Лондоні.

— У Лондоні?

— Чимало індійських дружин утікають до Лондона.

— Але я бомбейська дівчинка, яар. Що я робитиму в Лондоні?

— Ти також американка, швейцарка і багато інших гарних країн. Ти можеш купити Ранджиту будинок у Лондоні, за його ж гроші, і сподіватися, що він навідуватиметься туди нечасто. Гарно його задекоруй. У бомбейському стилі. Але зроби його таким, щоб за потреби можна було піти й ніколи не повернутися.

— Повторюся, що я там робитиму?

— Заляжеш на дно. І відкладатимеш всі зайві гроші, доки не назбираєш стільки, щоб уже більше ніколи ні від кого не залежати.

— Га?

— Так. Причина, з якої так багато людей хочуть бути заможними, полягає в тому, що вони хочуть бути вільними. Свобода — це коли тобі не потрібні чужі гроші.

— І як це все має працювати? — сміючись, запитала вона.

— Ти можеш змінити стиль життя, заощадити і купити власний будинок. Ти розумна. Дуже швидко можеш перетворити один будинок на п’ять.

— Мій стиль життя ?

— Хіба я знаю? Але хай що ти робитимеш у Лондоні чи деінде, це безпечніше, ніж бути тут, з Ранджитом. Хтось піде проти нього, і серйозно, бо він не замовкне, і всі ці політичні амбіції нервують людей. Дідько, навіть я хочу його довбонути, а ми майже не знайомі.

— Якраз його язик і привів Ранджита у гру. Це його головна ставка. Якщо він виграє цю битву, то зможе розмістити своє обличчя на будь-якій політичній афіші. Його ще й оберуть. Я певна. І взагалі, чому він має мовчати, якщо має рацію?

— Бо це небезпечно для тебе, ось чому.

— Дозволь трохи розповісти тобі про безпеку,— прошепотіла Карла, прихиливши обличчя до подушки моєї спини.— Безпека — це печера, гарна тепла печера, але світло — там, де пригоди.

— Карло,— зізнався я, намагаючись не ворушитися,— ти навіть не уявляєш, як круто слухати тебе, але не бачити.