Розділ «Кумедні й лихі пригоди Алексіса Зорбаса»

Обличчя старого митрополита проясніло — виходить, життя прожите не марно.

— Дякую, дитино моя,— прошепотів він і ніжно потиснув мою руку.

Раптом із свого кутка вихопився Зорбас.

— Вибачайте мені, але я маю ще й четверту теорію.

Я занепокоєно глянув на нього, а митрополит пожвавішав.

— Розкажи, дитино моя, добра й благословенна, що то за теорія?

— Що двічі два буде чотири! — серйозно мовив Зорбас.

Мирополит сторопіло втупився в нього.

— І п’ята теорія, старче,— вів далі Зорбас,— що двічі два не буде чотири. Вибирайте на здоров’я!

— Не розумію...— пробурмотів митрополит, розгублено глянувши на мене, ніби прохав допомоги.

— І я теж! — вигукнув Зорбас і зареготав.

Я обернувся до розгубленого старенького й перевів розмову на інше:

— А якими дослідженнями ви займаєтеся тут, у монастирі?

— Переписую старі рукописи монастиря, а цими днями взявся ще й за епітети, якими наша церква прикрасила Діву Марію.

Він зітхнув і додав:

— Постарів я, вже нічого іншого не годен робити. Легшає мені на душі, коли переписую всі ті оздоби Діви й забуваю про убогість світу.

Спершись на подушку, він забубонів, наче марив:

— Нев’януча Троянда; Благодатна Земля; Виноградна Лоза; Джерело; Ріка; Джерело, що несе дива; Небесні Сходи; Міст; Яхта; Затока; Ключ від раю; Зоря; Лампада; Блискавка; Вогненний Стовп; Полководець Заступник; Незрушна Фортеця; Неприступна Стіна; Прихисток; Пристановище; Утіха; Радість; Палиця для сліпих; Мати для сиріт; Стіл; Харч; Мир; Тиша; Пахощі; Духмяність; Мед і Молоко...

— Заговорюється, бідолаха...— тихо промовив Зорбас.— Накину, мабуть, на нього ковдру, щоб не мерз...

Він підійшов до митрополита, накрив його ковдрою, поправив подушку й сказав: