— Брате Канаваро,— тремтячи, прошепотів старий,— треба втікати!
— Що то був за постріл? Когось убито? Слухай, ченче, кажи, поки я тебе не задушив!
У ченця затремтіло підборіддя. Він оглянувся довкола: двір порожній, келії зачинені, з розчахнутих дверей церкви хвилями котився спів.
— Ходіть за мною обидва,— шепнув Захаріас.— Содом і Гоморра!
Ми прослизнули попід муром, прошмигнули через двір і вийшли в сад.
Позаду монастиря — камінцем докинути — було кладовище. Ми пішли туди, пробираючись між могилами до каплички. Захаріас штовхнув двері і ввійшов усередину. Ми — за ним. Посередині на рогожці лежало розпластане тіло, загорнуте в рясу. У головах горіла свічка, у ногах — друга.
Я нахилився над тілом, відкинув рясу з обличчя і здригнувся:
— Молодий чернець! Русявий послушник Дометіоса!
На дверях вівтаря блищав розпростертими крилами, оголеним мечем і червоними сандаліями архангел Михаїл.
— Архангеле Михаїле! — вигукнув чернець.— Метни вогонь, спали їх! Архангеле Михаїле, дай їм під зад, змети з іконостасу. Хіба ти не чув пострілу?
— Хто його вбив? Хто? Дометіос? Кажи ж, цапино бородо!
Чернець вислизнув із Зорбасових рук і впав ниць до ніг архангелові. Якийсь час він лежав непорушно з підведеною головою й роззявленим ротом, ніби прислухався, аж раптом радісно скочив на ноги й рішуче кинув:
— Я їх спалю! Архангел кивнув, дав мені знак!
Він перехрестився й додав:
— Слава богу, полегшало!
Зорбас знову взяв його під руку.
— Ну ж бо, Йосифе, ходімо, і роби, що я скажу.
Потім обернувся до мене:
— Дай мені грошей, хазяїне, я підпишу папери. Тут вовки, а твоя милість вівця, вони тебе з’їдять. Дай мені волю. Будь спокійний, ці бугаї в моїх руках, опівдні ми поїдемо, і ліс буде в нас у кишені. Ходімо, чуєш, Захаріасе!
Вони вдвох тайкома прокралися до монастиря. Я подався далі у сосновий бір.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кумедні й лихі пригоди Алексіса Зорбаса» автора Казандзакіс Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Кумедні й лихі пригоди Алексіса Зорбаса“ на сторінці 106. Приємного читання.