Розділ «Чотири роки по тому…»

Бакстер відчинила багажник, витягла сумки та замкнула авто. Відчувши, в якому незручному становищі опинився, Вульф запанікував і, коли вони почали рухатися, пригнувся за скринькою для пошти. Бакстер та її знайомий вже майже пройшли повз нього, але потім все ж таки помітили ошатного чоловіка, який зігнувся на тротуарі.

— Вульф? — не вірячи власним очам, запитала Бакстер.

Вульф невимушено підвівся й посміхнувся, так, наче для них було цілком нормально так вітатися.

— Привіт, — сказав він і подав руку зухвало вбраному чоловікові. — Вульф… або Натан.

— Джаред, — сказав Ґарланд, потиснувши йому руку.

Вульф виглядав здивованим.

— А, так ви…

Помітивши нетерпеливість на обличчі Бакстер, він не закінчив запитання.

— Що в біса ти тут робиш? Чому ховаєшся?

— Я боявся, що це може поставити нас у незручне становище, — промимрив Вульф, жестом вказуючи на Ґарланда.

— А тепер це не так? — запитала вона, червоніючи. — Можеш дати нам хвилинку? — сказала вона Ґарланду і той пройшов вулицею далі.

— Я прийшов, щоб вибачитися за минулий вечір і ранок і, взагалі-то, за все, — сказав Вульф. — Я подумав, ми могли б десь перекусити, однак, здається, в тебе вже є плани.

— Це не те, чим здається.

— Це нічим не здається.

— Добре, бо це не так.

— Я радий.

— Правда?

З усіма цими недомовками розмова ставала все напруженішою.

— Я краще піду, — сказав Вульф.

— Так і зроби, — відповіла Бакстер.