Розділ «Чотири роки по тому…»

— Будь на «СтарЕльф» о восьмій, — зітхнула вона, молячись, що вчиняє правильно.

— Дякую.

Андреа зайшла всередину. Поки Сем налаштовував передавач, Ґарланд розстібав ґудзики на сорочці.

— Доброго ранку. Що це за новий мистецький шедевр на дверях? — зробила вона комплімент Сему.

— Ці бісові діти-скейтери знову намагалися пробратися всередину, — пробурмотів він, повертаючись до Ґарланда. — Я вже казав Рорі більше їх сюди не впускати.

— Передай, будь ласка, підкладку, — сказав Сем, вказуючи на товстий захисний ремінь на столі позаду неї, який мав поглинути силу вибуху.

Вона підняла його, відчувши під тонким матеріалом міцну гумову підкладку, і передала Сему. Без сорочки Ґарланд виявився навдивовижу худорлявим, а вся ліва частина тулуба була поцяткована зовсім непривабливими родимками. Угорі на спині він зробив собі таке ж татуювання, як у Девіда Бекхема, — всім відомого янгола-охоронця, проте на такому жалюгідному тлі він виглядав комічно.

— Вдихни, — сказав Сем, обгортаючи матеріал навколо грудини Ґарланда й закріплюючи його ззаду.

Потім він прилаштував презерватив, наповнений несправжньою кров’ю, одну з петард із коробки та приймач на годинниковій батарейці. Поки Ґарланд одягався, Андреа змусила Сема двічі перевірити пістолет та гільзи. Вона вважала неправильним діяти в Бакстер за спиною, тому зробила все можливе, щоб переконатися, що жодну дрібницю не оминули увагою.

Останні кілька хвилин Сем витратив на те, щоб дати Ґарланду поради стосовно того, як умирати переконливо. Андреа сподівалася, що Ґарланд не слухав, бо вже мала змогу оцінити, як випотрошене страховисько Сема виголосило десятихвилинну промову, а новобранець-поліціянт чхнув на власному похороні.

Сем поїхав за двадцять хвилин до приїзду Бакстер, а маску, передавач і пістолет, заряджений холостими патронами, забрав із собою.

— Хвилюєшся? — запитала Андреа, почувши, як знадвору по гравію захрускотіло авто Бакстер.

— Стосовно завтра, ага, — відповів Ґарланд.

— Що ж, якщо цього ранку все пройде за планом…

— Саме тому я й хвилююся. Ми ж не знаємо цього напевне, правда? Ми знаємо лише час, коли, незалежно від того, чи купиться він на це, чи ні, він або спробує мене вбити, або ні.

— Саме тому сьогодні ввечері Емілі забере тебе якомога подалі від Лондона… якщо, звісно, до цього власноруч не вб’є нас обох, — занепокоєно пожартувала Андреа.

У двері зайшла Бакстер і глянула на годинник.

— Час їхати.

Бакстер не знала, чого очікувала, однак точно не цього. Коли вони прибули до готелю, їх з Ґарландом провели до чорного ліфта, яким вони дісталися вестибюля. Коли двері розчинилися, вона зробила лише кілька кроків лискучою чорною підлогою, а потім, побачивши неймовірну приймальню, завмерла з відвислою від здивування щелепою.

Вони стояли біля тьмяно-освітленої основи величезної мармурової піраміди. На підставці перед ними лежала навдивовижу велика книжка, білі дивани відбивалися у темній підлозі так, неначе стояли у воді. Розкидані бокові столики та громіздкий стіл реєстратури, схожий на бездоганний шматок обсидіану, немовби виростали з підлоги. На відполіровані мармурові стіни проектували анімованих медуз, які пливли проти сили тяжіння, немовбито підіймалися всередині піраміди й тьмяніли там, куди падав трикутник природного світла в ста футах над ними.