Вульф виглядав здивованим.
— А, так ви…
Помітивши нетерпеливість на обличчі Бакстер, він не закінчив запитання.
— Що в біса ти тут робиш? Чому ховаєшся?
— Я боявся, що це може поставити нас у незручне становище, — промимрив Вульф, жестом вказуючи на Ґарланда.
— А тепер це не так? — запитала вона, червоніючи. — Можеш дати нам хвилинку? — сказала вона Ґарланду і той пройшов вулицею далі.
— Я прийшов, щоб вибачитися за минулий вечір і ранок і, взагалі-то, за все, — сказав Вульф. — Я подумав, ми могли б десь перекусити, однак, здається, в тебе вже є плани.
— Це не те, чим здається.
— Це нічим не здається.
— Добре, бо це не так.
— Я радий.
— Правда?
З усіма цими недомовками розмова ставала все напруженішою.
— Я краще піду, — сказав Вульф.
— Так і зроби, — відповіла Бакстер.
Він розвернувся й пішов у протилежному від станції напрямку, лише для того, щоб утекти. Розлючена на себе, Бакстер вилаялася, а потім наздогнала Ґарланда в кінці вулиці.
Розділ 18
П’ятниця, 4 липня, 2014 [5.40]
Тієї ночі Бакстер майже не спала. Вони з Ґарландом повечеряли неподалік від її будинку в кафе «Руж», але, як з’ясувалося, равликів там не подавали. У показовому розчаруванні, ще до того як офіціант сумнівного французького походження встиг запропонувати йому якийсь інший неїстівний делікатес, Ґарланд відразу ж замовив стейк. Бакстер була надто спантеличена неочікуваним візитом Вульфа, а тому не змогла скласти йому гарну компанію і, незважаючи на всі намагання Ґарланда, о 22.00 відправила його додому.
Бакстер доклала всіх зусиль, щоб самотужки винести сумки вузькими східцями нагору до своєї квартири, бо знала, що, якби погодилася на допомогу Ґарланда, він побачив би в цьому підтекст, якого там не було. Вона відімкнула двері та зайшла до своєї квартири з однією спальнею. Ковзаючи на дерев’яній підлозі, до неї підбіг її кіт Відлуння, щоб привітати господарку. Завдяки легкому бризу з оглядового вікна, у квартирі було освіжаюче прохолодно. Роззувшись, Бакстер понесла речі до спальні й поставила їх на товстий білий килим. Нагодувавши Відлуння, вона потішила себе келихом червоного вина, забрала з вітальні лептоп і залізла на ліжко.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Лялька» автора Даніель Коул на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Чотири роки по тому…“ на сторінці 97. Приємного читання.
TextBook