Розділ «Чотири роки по тому…»

— Ходімо, — сказав Ґарланд, задоволений від того, що зрештою таки вразив завжди байдужу Бакстер.

Працівниця готелю вручила кожному з них по келиху «Просекко», а потім, коли Ґарланд повідомив, що в них призначена зустріч, провела до одного зі шкіряних диванів. Якщо вона й упізнала когось із них, то не виказала цього.

— Мені і справді сподобалася вчорашня вечеря, — сказав Ґарланд, спостерігаючи, як чарівні медузи силкуються втекти з піраміди.

— Ага, їжа — це завжди добре, — ухиляючись, відповіла Бакстер.

— Я говорив про товариство.

— Кафе «Руж»?

Ґарланд посміхнувся, зрозумівши натяк, і змінив тему.

— Куди ми поїдемо потім? Ну, знаєш, після інтерв’ю? — прошепотів він.

Бакстер похитала головою і проігнорувала запитання.

— Нас ніхто не чує, — процідив він.

— Служба захисту громадян підготувала для нас будинок ще…

— Для останньої людини, яку ти не змогла врятувати, — з гіркотою закінчив Ґарланд.

Бакстер не помітила, як Сем пройшов через приймальню до вбиралень, однак звернула увагу на різку зміну в Ґарланда.

— Вони тут, — знервовано сказав він.

Коли Андреа з Рорі зайшли до «МЕ London», вона все ще говорила по телефону з Елайджею. Після того як зачинилися двері ліфта, сигнал зник, відрізаючи його на півслові, коли він перераховував запитання, які Андреа мала поставити Ґарланду. Елайджа хотів, щоб вона виставила все так, неначе Ґарланд кидає виклик убивці, зухвалий до самого кінця.

— Ніхто не любить бійні, — сказав він кількома хвилинами раніше. — Люди полюбляють боротьбу.

Вийшовши в неймовірному вестибюлі, Андреа навіть не потурбувалася передзвонити йому. Рорі пішов знімати якісь кадри гігантської книжки та піраміди, хоча вони всі були впевнені, що це радше для його наступного фільму. Працівниця, яка не впізнала Бакстер і Ґарланда, безперечно впізнала Андреа і захоплено дивилася на групу, афішуючи їхнє прибуття. Упродовж усього ранку у пресі широко висвітлювали новину про те, що Ґарланд влаштував аукціон свого останнього інтерв’ю. Андреа перехопила жінку ще до того, як вона змогла втекти.

— Це відомий готель, — сказала Андреа. — Зараз ми тут, щоб прорепетирувати, однак аж ніяк не зобов’язані повертатися завтра задля реального репортажу. А якщо так, то я очікую, що ви та ваші колеги виявите щонайменше виняткову обачність. Подбайте, щоб усі дізналися про мої очікування.

— Звісно, — посміхнулася жінка так, наче й не думала непомітно клацнути селфі з наступною жертвою «Лялькаря».

Вона пройшла до реєстратури, щоб зробити зауваження працівникам, які спрагло спостерігали за ними.