Розділ «Чотири роки по тому…»

— Кілька років тому у нас був період часу, коли люди сліпо присягалися у своїй невинності, попри те, що навколо них збиралася ціла купа трупів.

— Звинувачували демонів чи Диявола? — зацікавлено запитав Едмундс.

— Ага, відоме, як Фаустівське алібі, — посміхнувся Фінлі.

— І як сюди вписується щось таке?

— Повтори?

— У практичних термінах, маю на увазі.

— Практичних термінах? — спантеличено запитав Фінлі. — Хлопче, це міська легенда.

— Потіште мене.

— До чого це все?

— Це може бути важливо.

Фінлі глянув на годинник, упевнений, що в них залишилося й так небагато дорогоцінного часу.

— Гаразд. Час для розповідей: ці номери виринули нізвідки, лише звичайні номери мобільників. Ніхто не знав, кому вони належали, і ніхто так і не зміг їх відстежити. Вони оживали лише раз перед тим, як від’єднатися назавжди. Якщо людина опинялася під владою одного з цих номерів, чи була схильна так думати, вони не залишали слідів.

— Угода з Дияволом, — сказав Едмундс, захоплений історією.

— Ага, угода з «Дияволом», — глузливо всміхнувся Фінлі. — Але як і в усіх історіях з Дияволом, є пастка: щойно він виконає твоє прохання, то очікуватиме щось у відповідь…

Фінлі замовк і жестом вказав Едмундсу нахилитися ближче.

— … Твою душу! — заволав він, змушуючи Едмундса підстрибнути.

Фінлі закашлявся і бризкав слиною, сміючись над своїм знервованим колегою.

— Як гадаєте, у цьому може бути хоч краплина правди? — запитав Едмундс.

— Диявол заплатить, коли ти підеш? Ні. Ні, не думаю, — сказав Фінлі, тепер уже серйозно. — Сьогодні тобі потрібно зосередитися на Вульфові, гаразд?

Едмундс кивнув.