— Через дві години після того, як ти приземлишся в Дубай, до Мельбурна вилітає літак, — пошепки промовив Вульф до Ешлі.
— Мельбурн? — шоковано запитала вона. — Такий твій план? Поїхати у відпустку?
— Ти маєш постійно рухатися.
— Хіба нам не слід повідомити Карлоса? — запитала вона, вказуючи на їхній супровід, який тепер нахилився над кермом, як герой бойовика, коли їхали по вкритій килимом підлозі.
— Ні. Я сам подзвоню, якраз перед тим, як ти приземлишся. Не хочу, щоб хтось, окрім нас, знав, куди ти летиш, — сказав Вульф. — Коли ти вийдеш із літака в Мельбурні, уже буде 5.25 ранку. Ти будеш у безпеці.
— Дякую.
— Коли дістанешся туди, прямуй відразу до посольства і скажи їм, хто ти, — Вульф тримав її ніжну руку у своїй і на тильному боці долоні написав номер мобільника. — Просто дай мені знати, коли зробиш це.
Вони під’їхали до воріт за кілька хвилин до вильоту. Де Коста пішов переговорити з персоналом, а Вульф і Ешлі в цей час зійшли з візка й дивилися одне на одного.
— Летімо разом, — сказала вона.
Вульф похитав головою.
— Не можу.
Ешлі передбачила таку відповідь. Вона підійшла ближче, притислася до нього й заплющила очі.
— Місіс Локлен, — покликав Де Коста від квиткового столу. — Нам потрібно, щоб ви зійшли на борт, зараз же.
Ешлі стримано всміхнулася Вульфу і відвернулася.
— Потім, Вульфе, — невимушено кинула вона.
— Потім, Локлен.
Щойно вона зійшла на борт, Де Коста зачинив ворота і попросив контрольну вежу дати літаку пріоритетний дозвіл злетіти. Вульф подякував йому за допомогу і попросив залишатися позаду. Він зміг би домовитися з митницею і сам. Його паспорт був у внутрішній кишені. Він навіть не був упевнений, навіщо брав його із собою. Це лише ускладнило відповідь Ешлі, коли вона наполегливо просила летіти разом із нею. Утекти від безладу, який чекав на нього в Лондоні, він ще поки міг.
Він спрагло спостерігав, як літак Ешлі зайняв позицію на злітній смузі, рушив далі, а потім піднявся у яскраве вечірнє небо, подалі від небезпеки, подалі від нього.
Розділ 30
Субота, 12 липня, 2014 [2.40]
Констебль Дін Гарріс сидів у своєму звичному незручному кріслі у великій, однак незатишній вітальні. Він читав у світлі, дорогої на вигляд, настільної лампи, яка нестійко балансувала на підвіконні, і не звертав уваги на телевізор у беззвучному режимі. Він увімкнув його лише, щоб забезпечити собі хоч якесь товариство, яке допомогло б йому провести ще одну самотню ніч у незнайомому будинку.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Лялька» автора Даніель Коул на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Чотири роки по тому…“ на сторінці 180. Приємного читання.
TextBook