Розділ «Чотири роки по тому…»

— Я хотіла сказати, що жоден із вас насправді не купиться на це лайно?

— Чемберс? — запитав він у неї. — Чого бракує?

— Здається дуже зручним, що Вульф учора відлупцював тебе, а тепер, неначе грім серед ясного неба, ти починаєш звинувачувати його у… Я навіть не знаю в чому саме, — відповіла вона.

— Чемберс? — повторив Едмундс.

— Немає зв’язку, — з викликом сказала вона.

— Який зв’язок? — Едмундс закричав на неї, вразивши цим усіх присутніх.

— Я вже сказала тобі, ніякого.

Фінлі прочистив горло й розвернуся до неї. Бакстер насупилася на нього.

— Не вірю жодному слову з цього, мила, але нам потрібно знати, щоб розставити все на свої місця, — сказав він.

Бакстер відмовлялася говорити.

— Натан завжди вважав, що це Бен надіслав листа, — сказав Фінлі.

— Якого листа?

— Отого до відділу професійних стандартів, — продовжив Фінлі, — в якому йшлося про його одержимість та неврівноваженість, а ще була порада про його відсторонення.

Фінлі глянув на Бакстер, однак вона навіть не дивилася на нього.

— Коли того листа зачитали в суді, це стало останнім гвіздком у труні, — згадав Сіммонс, виглядаючи надзвичайно стурбованим.

Едмундс дещо згадав і вже листав свій записник. Він почав переповідати.

— 28 червня — охороняв вхід до кімнати для допитів. Підслухав обговорення між мером Тернблом та детективом Вульфом: «— Я розумію. Ви всі просто виконували свою роботу: преса, адвокати, герой, який розтрощив мій зап’ясток і відтягнув від Халіда».

— Це Вульф так сказав? — стурбовано запитав Сіммонс.

— Слово в слово, — сказав Едмундс. — Він назвав трьох із наших жертв перед тим, як ми навіть почали їх шукати.

— Цього недостатньо, — сказала Ваніта.