Вульф кивнув.
— Відчайдушні часи, правда? Тож я скористався єдиною можливістю, яку мав, єдиним способом усе виправити: я обмінявся.
— Обмінявся? — запитав Вульф, якого врешті розповідь зачепила.
— Мою душу за їхні, — сказав Джоель.
— Душу? — запитав Вульф.
Він глянув на Біблію, яка оточувала їх, і зітхнув. Він почувався дурнем, що так довго потурав фанатичному господарю. Він чув, як персонал силоміць супроводжує когось до кімнат коридором.
— Добраніч, Джоелю, — сказав він.
— Через тиждень я знайшов біля своїх дверей мішок для сміття, просто звичайний чорний мішок для сміття. Там було так багато крові. Я хотів сказати, вона була на моїх руках, моєму одязі.
— Що було в мішку?
Джоель не почув запитання. Він знову бачив свої руки у крові, відчував металевий запах крові. Він почав щось бурмотіти собі під ніс і повзати кімнатою до своїх словесних надбань. Він вирвав ще одну сторінку з понівеченої Біблії та щось нашкрябав на ній олівцем.
Вульф зрозумів, що цього разу це була не молитва, а номер. Він обережно витягнув сторінку з простягнутої руки Джоеля.
— Це номер телефону, — сказав Вульф.
— Він прийде по мене, детективе.
— Чий це номер? — запитав Вульф.
— «Це друга смерть, озеро вогню» — зацитував Джоель, прочитавши доречного вірша з віддаленої стіни.
— Джоелю, чий це номер…
— Вічне прокляття. Хто б не злякався? — по його щоці скотилася сльоза.
Йому знадобився якийсь час, щоб опанувати себе, а потім він глянув Вульфу у вічі.
— Але знаєш що? — він опустив погляд на зім’яту сторінку, яку Вульф тримав у руці і сумно всміхнувся. — Воно було того варте.
Розділ 28
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Лялька» автора Даніель Коул на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Чотири роки по тому…“ на сторінці 164. Приємного читання.
TextBook