— Це конфіденційно.
— Я не скажу.
— І я теж, — сказав Фінлі закінчуючи на цьому обговорення.
Перед тим, як поставити наступне питання, він ретельно його обміркував.
— Коли ви згадуєте містера Еверета, чи було щось таке, що відрізняло його від вас та решти присяжних?
— Відрізняло? — запитала вона.
Її обличчя нічого не висловлювало, і Фінлі подумав, що поїздка виявиться марною.
— О, хіба що… ми так і не довели цього.
— Так і не довели чого?
— Мені та кільком іншим присяжним журналісти пропонували продати їм інформацію за сміховинні гроші. Вони хотіли знати, що ми обговорювали за зачиненими дверима, хто як збирається голосувати.
— І ви гадаєте, що Еверет погодився на їхню пропозицію.
— Ні. Я в цьому впевнена. Дещо з того, що вони друкували, ішло прямо від нашої групи присяжних, а потім бідолашний Стенлі, який від самого початку відстоював правильність вердикту «винний», прокинувся одного ранку й у всіх газетах побачив своє фото. Там ще заявляли про його сильні антимусульманські погляди, а також, що його родина була пов’язана з фашистськими науковцями чи щось таке ж абсурдне.
— Хіба не малося на увазі, що ви не матимете доступу до новин упродовж слухання?
— Ви пам’ятаєте розгляд справи? Простіше було уникати повітря.
Раптом Фінлі дещо спало на думку. Він покопирсався у своїх документах у пошуках чогось, а потім витягнув на стіл ще одну фотографію.
— Чи є хоча б шанс, що до вас підходив саме ось цей журналіст?
Саманта уважно глянула на фото.
— Так! — вигукнула вона.
Фінлі уважно слухав.
— Це чоловік, який помер у новинах, хіба ні? Джаред Ґарланд. Боже. Раніше я його не впізнавала. Коли ми познайомилися, у нього було довге масне волосся та борода.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Лялька» автора Даніель Коул на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Чотири роки по тому…“ на сторінці 161. Приємного читання.
TextBook