Розділ «Чотири роки по тому…»

— Якщо вона запитає, то я домовляюся про укриття для Ешлі Локлен, що власне так і є, — сказав Фінлі.

— Ми теж поїдемо, — сказав Сіммонс.

— Правда? — запитав Едмундс. — Куди?

— У мене все ще четверо людей зі списку, з якими я не зв’язався, — сказав Сіммонс. Один із них мертвий. Нам треба з’ясувати, хто саме.

Сіммонс і Едмундс почастувалися в пекарні «Ґреґз», про що свідчили крихти на тротуарі, які вони залишили по собі, наближаючись до третьої адреси у списку. Вони вже навідалися додому до судової стенографістки й дізналися, що вона померла від раку ще у 2012 році. Потім з’ясувалося, що Його Честь Суддя Тімоті Гарроґейт із дружиною емігрував до Нової Зеландії. На щастя, сусіди мали контактні дані його сина, який розбудив батьків серед ночі, щоб переконатися, що вони обоє живі та здорові.

Коли вони проходили повз Брансвік-сквер Ґарденс та попрямували до однакових цегляних таунхаусів у Ленсдоун Террес, із-за хмари визирнуло сонце. Вони знайшли потрібні двері й побачили, що вони відчинені. Едмундс голосно постукав, після чого вони зайшли до загального коридору із вітіюватим оздобленням. Вирізьблені прикраси вказували їм шлях нагору до «Пентхаусу», який вразив їх обох, адже був радше показним у чотириповерховій будівлі.

Коли Едмундс і Сіммонс піднімалися сходами, чулося дзвінке відлуння їхніх кроків. Потім вони вийшли до коридору, який вів до помешкання на горішньому поверсі. Стіни прикрашали вицвілі фотографії, на більшості з яких був зображений літній джентльмен у товаристві значно молодшої та привабливішої жінки в екзотичних місцях. Блондинка, яку обіймав чоловік на яхті, здавалося була не проти, однак на наступному фото на пляжі біля нього відпочивала рудоволоса в бікіні.

Із квартири долинув гучний гуркіт і, підійшовши ближче, вони побачили, що ці двері теж були відчинені. Обмінявшись стурбованими поглядами, вони тихо штовхнули двері. Похмурий передпокій теж хизувався такою ж незвичайною плиткою, як і коридор біля входу внизу. Вони прокралися повз зачинені двері до світла в кінці коридору і почули звук кроків на жорсткій дерев’яній підлозі.

— От же телепень! Я ж казала тобі не чіпати цього.

Едмундс зупинився. Вони із Сіммонсом впізнали ядучий коментар і зневажливий тон.

— Бакстер? — покликав Едмундс.

Випроставшись, він зайшов до головної кімнати, де Блейк навколішках збирав уламки вочевидь дорогої вази, яку щойно впустив.

Схоже, вони обоє розлютилися, коли до них приєдналися Едмундс і Сіммонс.

— Що в біса ви обоє тут робите? — запитала Бакстер.

— Рональд Еверет, зниклий присяжний на судовому засіданні Халіда, — сказав Едмундс.

— О.

— А ви?

— Я вже розповідала тобі раніше: калюжа крові, без тіла.

— Де?

— Скрізь.