Розділ «Чотири роки по тому…»

Хоча він не знайшов, яким чином до цього були причетні Чемберс чи Джаред Ґарланд, Едмундс припустив, що і поліціянти, і журналісти були схильні з роками лише збільшувати список ворогів. Тому натомість вирішив зосередитися на Майклові Ґейбл-Коллінсі, мері Тернблу та офіціантці Ешлі Локлен.

Він був у розпачі. Щось поєднувало цю різноманітну групу людей. Однак навіть знаючи, що Халід був ключем, вони не помічали чогось важливого в загальній картині.

Бакстер була на місці серйозного зґвалтування у провулку лише за дві вулиці від помешкання Вульфа. Це і справді був препаскудний район. Вона роздратувала Блейка, відмовившись лізти у смітник, щоб допомогти йому з пошуками речових доказів, і натомість мала опитати свідків, однак її відволікали думки про Вульфа та Фінлі, які були в Ірландському посольстві, лише за півтора дня до замаху на життя Ендрю Форда. А ще їй бракувало Едмундса. Вона вже так звикла до того, що він крутився побіля неї, мов цуцик, що того ранку трохи раніше вигукнула наказ у повітря, коли його не було поруч.

Їй було нудно. Жахливо було визнавати таке під час розслідування найстрашнішого випробування в житті молодої жінки, однак це була правда. Подумки Бакстер поверталася до відчуття безнадійності, яке пережила, коли Ґарланд горів живцем у кількох метрах від неї. Вона пам’ятала, як тримала його за руку, бажаючи, щоб він вижив, і як прийшла медсестра з новинами про його смерть.

Їй бракувало адреналіну. То був один із найгірших днів у її житті, але якби їй випала нагода пережити такі потрясіння ще раз, вона б не заперечувала. «Що зі мною не так? — дивувалася вона. — Невже відчувати нав’язливі спогади краще, ніж нічого? Відчуття страху та ризику краще, аніж байдужість? І чи не ставить убивця і собі таких запитань у спробі виправдати свої звірства?»

Злякавшися своїх думок, вона перехопила подих і пішла виконувати роботу.

Вульф і Фінлі на майже мінімальному звучанні дивилися повторний показ «Top Gear», поки Форд голосно хропів, укрившись ковдрою на іншому дивані. Він заснув, випивши майже півтори пляшки «лимонаду», і подарував двом детективам блаженну годину тиші.

— Томас Пейдж, — якомога тихіше проскреготів Фінлі.

— Що? — запитав Вульф.

— Томас Пейдж.

— Покидьок. Він вибив дв…

— Два твоїх зуби на місці злочину, коли ти проходив стажування? Знаю.

— У нього завжди був паскудний характер.

— А ти завжди був розумником, — знизавши плечима промовив Фінлі.

— Чому ти не приніс йому…

— Г’ю Котріл, — перебив Фінлі.

— Телепень, — випалив Вульф, мало не розбудивши Форда. — Мій перший арешт за крадіжку, а той покидьок допоміг йому вийти сухим із води.

— Він виконував свою роботу, — з посмішкою відказав Фінлі. Було помітно, що він зумисне дратував Вульфа.

— Дурень, він сам викопав собі могилу власним клієнтом. Як гадаєш?

— Гадаю, що в тебе є чимало чеснот, Натане, однак уміння прощати до них не належить. Ти тримаєш усе в собі. Можливо, і мене ненавидиш за щось, що я сказав чи зробив колись давно.