Розділ «Чотири роки по тому…»

Маркуссон відправив нагору свою гарненьку донечку, коли вона саме спустилася, щоб подивитися, хто прийшов, а коли з кімнати вийшла його вродлива дружина, щоб приготувати для них чай з льодом — причому обидві її руки були на місці — Едмундс замислився, чи не змарнували вони час. Однак із власного досвіду Бакстер знала, що чоловіки рідко купують такі чудернацькі подарунки для дружин, а тому було більше шансів отримати відверту відповідь, якщо її не буде в кімнаті.

— То як я можу вам допомогти? — запитав Маркуссон, і тепер його акцент став помітнішим.

— Ми вважаємо, що у квітні 2007 року ви були в Москві, — сказала Бакстер.

— Квітень, 2007, — Маркуссон вдивлявся кудись у простір. — Так, тиждень моди. Моя дружина тягає нас на всі ці покази.

— Нам потрібно запитати вас про те, що ви купили, поки були там, — Бакстер зупинилася, очікуючи, що чоловік згадає покупку на десять тисяч доларів. Вочевидь, цього не сталося. — Пляшечка лаку для нігтів від Шанель.

Саме тієї миті повернулася місіс Маркуссон із напоями, і Бакстер помітила зніяковілий вираз обличчя її чоловіка.

— Чому б тобі не скласти компанію Лівії? — сказав Маркуссон своїй дружині, ніжно обійнявши її зі свого стільця. — Ми скоро закінчимо.

Вродлива блондинка покірно вийшла з кімнати, хоча Едмундс помітив у її настрої різку переміну.

— Лак за десять тисяч? — запитала Бакстер, щойно двері зачинилися.

— Він був для жінки, з якою я зустрічався, коли бував тут. Тоді я багато подорожував, і часом мені ставало дуже самотньо, коли…

— Відверто кажучи, нас це не стосується, — перебила Бакстер. — Як її звати?

— Мішель.

— Прізвище?

— Ґейлі, здається. Ми вечеряли, коли я був у місті. Їй подобалися усі ці модні штучки, тож я купив їй подарунок.

— Коли ви востаннє її бачили? — запитав Едмундс, як і зазвичай, занотовуючи в записнику.

Відволікшись, він зробив ковток чаю з льодом і закашлявся. Бакстер не звернула на це уваги.

— Я порвав із нею, коли народилася донька, у 2010.

— Дуже люб’язно з вашого боку, — пробурмотіла Бакстер.

— Відтоді я не бачив її. Кумедно…

— Що? — запитала Бакстер.