— Які шанси, що містер Маркуссон зараз ніжиться у якійсь сауні у Швеції? — пробурмотіла Бакстер Едмундсу.
— О, зовсім ні, люба, — промовила жінка, театрально тримаючи телефон подалі. — Учора він повернувся.
***
Навіть попри те, що його кабінет був порожнім, Сіммонс знову вирішив сісти за стіл Чемберса. До нього підійшло кілька людей з буденними справами, як-от обмін змінами та прохання про відпустку. Щоб зосередитися на завданні, він відмовився вирішувати будь-які питання, окрім найважливіших.
Дружина Сіммонса не надто добре сприйняла звістку про його майбутнє пониження, й він витратив більшість ночі на те, щоб переконати її, що вони все одно зможуть дозволити собі іпотеку та літню відпустку. Він не наважився сказати їй про те, що його взагалі можуть відсторонити на якийсь час без платні. Вони впораються. Так зажди бувало.
Він саме займався нудним завданням, звіряючи з базою даних зниклих людей прізвища зі складеного Едмундсом списку тих, хто хоч якось був причетний до справи Халіда. Як і Едмундс, Сіммонс був упевнений, що центром усіх убивств був Халід, хоча й не мав нічого переконливішого.
Він почав уже втрачати зосередженість, коли нарешті на п’ятдесят сьомому прізвищі натрапив на збіг. Сіммонс ще раз переглянув звіт, щоб дізнатися всі деталі. Датований 29 червня, суботою, звіт міської поліції Лондона склали наступного дня після того, як знайшли «Ляльку». Це мусила бути одна з їхніх трьох невпізнаних жертв.
— Сучий ти сину, — пробурмотів Сіммонс.
***
Бакстер і Едмундс вийшли крутими сходами до вхідних дверей чотириповерхового будинку, розташованого на затіненій, однак гамірній прилеглій вулиці у Мейфейрі. Лише постукавши двічі, вони почули звуки кроків, що коридором наближалися до них. Двері відчинив бадьорий чоловік із кавою в руці та з телефоном, затисненим між вухом і плечем. Він мав світле, довге, однак доглянуте, волосся, мускулисту статуру і був убраний у дорогу сорочку поверх синіх джинсів. Коли він нетерпляче глянув на них, їх огорнув надмірний запах засобу після гоління.
— Так?
— Містер Стефан Маркуссон?
— Правильно.
— Поліція. Нам потрібно поставити вам кілька запитань.
На противагу першому враженню, яке справив Маркуссон, він виявився люб’язним і гостинним. Чоловік провів їх помешканням, яке пасувало б радше георгіанській літературі, до вітальні, у якій до саду була відчинена суцільна скляна стіна. Бакстер була впевнена, що Рорі це точно сподобалося б, а тому вирішила зробити для нього кілька фотографій, якщо господар залишить їх на самоті.
Маркуссон відправив нагору свою гарненьку донечку, коли вона саме спустилася, щоб подивитися, хто прийшов, а коли з кімнати вийшла його вродлива дружина, щоб приготувати для них чай з льодом — причому обидві її руки були на місці — Едмундс замислився, чи не змарнували вони час. Однак із власного досвіду Бакстер знала, що чоловіки рідко купують такі чудернацькі подарунки для дружин, а тому було більше шансів отримати відверту відповідь, якщо її не буде в кімнаті.
— То як я можу вам допомогти? — запитав Маркуссон, і тепер його акцент став помітнішим.
— Ми вважаємо, що у квітні 2007 року ви були в Москві, — сказала Бакстер.
— Квітень, 2007, — Маркуссон вдивлявся кудись у простір. — Так, тиждень моди. Моя дружина тягає нас на всі ці покази.
— Нам потрібно запитати вас про те, що ви купили, поки були там, — Бакстер зупинилася, очікуючи, що чоловік згадає покупку на десять тисяч доларів. Вочевидь, цього не сталося. — Пляшечка лаку для нігтів від Шанель.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Лялька» автора Даніель Коул на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Чотири роки по тому…“ на сторінці 115. Приємного читання.
TextBook