Розділ «Чотири роки по тому…»

— Що це? — запитав Едмундс, опустивши знімки вниз.

— Твоя робота, — посміхнувся Джо.

Сіммонс уже більше години сидів у своєму задушливому кабінеті разом із заступником комісара, вислуховуючи її погрози, які вона, як завжди, лише «передавала згори». Потім вона кілька разів повторила, що у критиці його детективів, його відділку в цілому та його власної здатності ними керувати, вона на його боці. Сіммонс заледве міг дихати в тій кімнаті без вікон і відчував, як зі стрімким підвищенням температури у ньому починало наростати роздратування.

— Терренсе, я хочу, щоб детектива Бакстер тимчасово відсторонили від справи.

— За що конкретно?

— Мені потрібно сказати це вголос? По суті, своїм, якщо відверто, абсурдним планом, вона власноруч убила Джареда Ґарланда.

Сіммонс так утомився слухати стрімкий потік лицемірної отрути, який, здавалося, безупинно струменів із вуст цієї жінки. Він відчував, як із чола скочується піт, і обдмухував себе неймовірно важливими паперами.

— Вона присягається, що нічого не знала про це, — сказав Сіммонс. — І я вірю їй.

— Якщо так, то вона у кращому разі недостатньо кваліфікована, — заперечила Ваніта.

— Бакстер — одна з моїх кращих детективів, найвідданіша своїй справі, а ще знає матеріали цього розслідування краще за будь-кого іншого… окрім Вульфа.

— Ще одна твоя неминуча катастрофа. Думаєш, я не знаю, що консультант із психіатрії порадила відсторонити Вульфа від цієї справи?

— Що ж, у мене тут серійний убивця, який говорить інакше, — трохи різкіше, ніж збирався, випалив Сіммонс.

— Терренсе, зроби собі послугу. Тобі потрібно показати, що ти засуджуєш необачні дії Бакстер.

— Вона… не… знала! І що, по-твоєму, вона мала зробити інакше?

Тепер він втрачав над собою контроль. Сіммонсу просто хотілося вибратися з обмеженого простору цього тісного карцеру.

— Для початку, я…

— Хвилинку, мені начхати на це, бо ти навіть не уявляєш, із чим працює моя команда, та й звідки тобі знати? Ти не поліціянтка.

Ваніта лише глузливо всміхнулася з такого, не характерного для Сіммонса, випаду.

— А ти, Терренсе? Та невже? Сидячи тут у своїй маленькій комірчині. Ти прийняв свідоме рішення стати керівником. І так гарно починав на цій посаді.

Такий уїдливий коментар миттєво вивів Сіммонса з рівноваги. Йому ніколи й на думку не спадало, що його відокремили від решти команди.