— Едмундсе! — рявкнув Сіммонс якраз позаду нього. — Якщо ти маєш час на повідомлення, то знайдеш його й на те, щоб поїхати до судмедекспертів та з’ясувати, що в біса трапилося з тим чоловіком.
— Я?
— Так, ти, — випалив Сіммонс, із ненавистю глянувши на телефон, який тієї миті почав дзвонити в його кабінеті. — Вульф і Фінлі на іншому кінці країни, а Бакстер усе ще в лікарні. Тож у мене залишився ти, і тільки ти.
— Так, сер.
Едмундс відклав те, над чим працював, швидко протер стіл, аби Бакстер потім не кричала на нього, і вийшов з офіса.
***
— Як вона? — запитав як ніколи пригнічений Джо, коли саме мив руки в криміналістичній лабораторії. — Я бачив випуск новин.
— Гадаю, його дивилася вся країна, — промовив Едмундс. — Я не говорив із нею, але Сіммонс — так. Вона й досі в лікарні з Ґарландом.
— З її боку це турботливо, однак, боюся, зовсім марно.
— Його оперують, тож, мабуть, надія таки є.
— Ні. Я розмовляв зі спеціалістом із опіків, щоб повідомити йому, з чим вони мають справу.
— І що ж це?
Джо жестом вказав Едмундсу підійти до робочого столу, де під мікроскопом лежали друзки скла, які зібрали з дивана в готелі. На дні пробірки виднілося кілька крапель залишкової рідини. Туди було занурено металевий стержень, під’єднаний до дротів якогось приладу. На таці лежали залишки захисного паска, на яких ще й досі можна було помітити шматки Ґарландової шкіри, які намертво прикипіли до гуми.
— Думаю, ти вже знаєш, що ми намагалися відтворити постріл, який мав сфальсифікувати смерть Ґарланда? — запитав Джо.
Едмундс кивнув.
— Сіммонс казав нам.
— Гарний план. Сміливий, — відверто сказав Джо. — Тож як комусь удалося вбити когось несправжнім пістолетом? Удосконалити пістолет? Замінити холості патрони? Підмінити вибухову речовину позаду мішечка із кров’ю, так?
— Припускаю, що так.
— Неправильно! Усе це перевіряли, а потім ще раз, і ще раз. Тож наш убивця вирішив переробити захисний пасок, якого прикріпили навколо грудей Ґарланда. Це ж лише смуга гуми, усередині якогось матеріалу, тож зашкодити ніяк не може.
Едмундс підійшов до залишків паска, прикриваючи носа від смороду паленої плоті. З гуми стирчало кілька металевих пластинок.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Лялька» автора Даніель Коул на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Чотири роки по тому…“ на сторінці 104. Приємного читання.
TextBook