Розділ «Чотири роки по тому…»

— Спробуй власну пігулку на собі, — зауважила Бакстер, щойно вони опинилися у безпеці, зайшовши до ліфтів.

Медсестра провела їх до окремого кабінету, і з її поведінки Бакстер відразу здогадалася, що вона збиралася їм повідомити: «Незважаючи на всі їхні зусилля, пошкодження виявилися надто значними і серце Ґарланда зупинилося на операційному столі».

Хоча і знала, що так буде, незважаючи на те, що познайомилася з Ґарландом усього три дні тому, Бакстер розплакалася. Вона навіть не уявляла, що колись зможе позбутися неймовірного тягаря провини, і майже фізично відчувала, як це розриває її зсередини. Це вона відповідала за нього. Можливо, якби Ґарланд не зробив того, що запланував у неї за спиною… Можливо, якби вона…

Медсестра розповіла їм, що сестрі Ґарланда вже повідомили і, якщо вони хочуть посидіти з нею, то жінка в холі внизу, однак Бакстер цього не витримала б. Вона попросила Андреа побажати Рорі якнайшвидшого одужання і пішла з лікарні так швидко, як тільки змогла.

Джо витягнув тепер уже славнозвісний труп «Ляльки» з морозильника й вивіз його до центру лабораторії. Едмундс сподівався, що більше ніколи не побачить цього жахливого видовища. Як остання наруга над бідолашною жінкою, чий тулуб так по-варварському поєднали з п’ятьма окремими частинами тіла, по центру грудної клітки тепер з’явився цілий ряд нових стібків, який розходився поміж маленьких грудей та закінчувався на плечах. Хоча ще на місці злочину вони з’ясували, що ампутації та розчленування здійснювали вже після смерті жертв, Едмундсу здавалося, що цій безіменній блідій жінці дісталося найбільше.

— Ти знайшов щось під час розтину? — запитав Едмундс, несправедливо розізлившись на Джо за ще один нелінійний шов, який він залишив по собі.

— Що? Ні, нічого.

— Ну і?

— Зачекай хвилинку, а потім скажи мені, що з цим тілом не так?

Едмундс глянув на нього сповненими відчаю очима.

— Окрім очевидного, звісно ж, — додав Джо.

Едмундс глянув на моторошний труп, хоча в цьому й не було потреби. Він сумнівався, що взагалі коли-небудь зможе забути це видовище. Він ненавидів бути в цій кімнаті. Хоча цей труп і так був цілковито нелогічним, у ньому все одно ще було щось страхітливе. Едмундс розгублено глянув на Джо.

— Ні? Глянь на ноги. Зверни увагу, що вони різного розміру, і шкіра теж різного кольору, проте їх відрізали та прикріпили майже симетрично. А от руки виявилося важче скласти докупи: з одного боку бездоганна жіноча рука…

— Не те, що нам потрібна була ціла рука, щоб встановити особу за лаком для нігтів, — вставив Едмундс.

— … а з іншого боку лише кисть і перстень.

— Отже, рука власниці тулуба якимось чином мусила бути винятковою, — вловивши суть, сказав Едмундс.

— Так і є.

Джо взяв із папки кілька фотографій і передав їх Едмундсу, і той спантеличено глянув на них.

— Це татуювання.

— Татуювання, яке вона звела. Дуже вдало, мушу сказати. Металеві частинки з чорнила й досі помітні завдяки радіографії, однак інфрачервоний знімок іще чіткіший.