— Гумову підкладку навколо його грудей, — сказав Джо, очевидно байдужий до запаху, — обплели смугами магнію, які і пропалили бідолаху за температури в кілька тисяч градусів за Цельсієм.
— Тож виходить, коли вони пробили мішечок із кров’ю…
— То запалили магнієві витки. На сегментах спереду я знайшов ще й шар каталізатора, щоб уже напевно.
— А як сюди вписується скло? — запитав Едмундс.
— Засіб ураження, якщо вибачиш мені цей термін. Убивця хотів бути впевненим, що Ґарланд не виживе. Тож прикріпив усередині паска ще й кілька ампул із кислотою, які від нестерпного жару вибухнули в незахищену плоть.
— Господи, — Едмундс несамовито нотував усе в записнику. — Що за кислота?
— Якщо справедливо, то це навіть не зовсім кислота. Ця речовина гірша, значно гірша. Одна з тих, які називають суперкислотами, імовірно, трифлатна, приблизно в тисячу разів сильніша від сірчаної.
Едмундс відступив на крок від невинної на вигляд пробірки.
— І ця речовина роз’їдає Ґарланда зсередини? — запитав Едмундс.
— Тепер розумієш? Це безнадійно.
— Її важко дістати?
— І так, і ні, — від відповіді Джо користі було мало. — Її часто застосовують у промисловості як каталізатор, а на чорному ринку, завдяки можливості використовувати її як зброю, на неї завжди є винятковий попит.
Едмундс важко зітхнув.
— Не засмучуйся, у мене для тебе є значно вагоміша підказка, — радісно сказав Джо. — Я дещо знайшов на «Ляльці».
***
Бакстер відійшла від столика, щоб відповісти на дзвінок із лікарні. За її відсутності Андреа неохоче витягла із сумочки робочий телефон й увімкнула його. Одинадцять пропущених дзвінків: дев’ять від Елайджі та два від Джефрі, отримані ще до того, як вона здогадалася повідомити йому, що в безпеці. Було ще й одне голосове повідомлення. Андреа набралася сміливості й приклала телефон до вуха:
— Де ти? У лікарні? Я намагаюся додзвонитися до тебе впродовж кількох годин, — почав занепокоєний Елайджа. — Говорив із працівницею готелю. Вона сказала, що ви знімали, коли це сталося. Мені потрібен той запис, зараз же. Я відправив техніка Пола до готелю із запасним ключем від фургона. Він забере його звідти. Подзвони мені, коли отримаєш це.
Коли Бакстер повернулася до столика, то побачила, що Андреа тремтить.
— Що? — запитала вона.
Андреа обхопила руками голову.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Лялька» автора Даніель Коул на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Чотири роки по тому…“ на сторінці 105. Приємного читання.
TextBook