Розділ «Частина 6 Містер Зелена Картка»

Він усміхнувся… чи, радше, спробував усміхнутися.

— Це так казав ваш приятель.

Він видобув з кишені пачку сигарет. На ній не було написів. Я не бачив таких раніше ні в Країні Було, ні в Країні Буде.

— Вона єдина?

Він дістав запальничку, забрав її в складені човником проти вітру долоні й підпалив кінчик сигарети. Запах війнув солодкий, схожий більше на марихуану, аніж на тютюн. Але то не була марихуана. Хоча він і не говорив про це нічого, я гадав, що то було щось лікувальне. Мабуть, не вельми несхоже на мої порошки Гуді від голови.

— Кілька їх є. Уявіть налиту й забуту склянку імбирного елю.

— Гаразд…

— За два-три дні майже все газування вивітриться, але трохи бульбашок іще лишатимуться. Те, що ви називаєте кролячою норою, ніяка не нора. Це бульбашка. А щодо її охорони… ні. Не зовсім так. Непогано було б, але ми мало що можемо зробити такого, від чого справи ще дужче б не погіршали. В тому то й проблема з мандрівками крізь час, Джимла.

— Моє ім’я Джейк.

— Чудово. Ми, Джейку, займаємося тим, що наглядаємо. Іноді ми попереджаємо. Як от Кайл намагався попереджати вашого приятеля кухаря.

Отже, той божевільний парубок мав ім’я. Цілком нормальне, людське. Кайл, хто б міг подумати. Від цього стало ще гірше, бо таким чином все виглядало реальнішим.

— Він ніколи не намагався попередити Ела! Єдине, що він робив, це просив у нього долар, щоб купити собі дешевого вина!

Містер Зелена Картка, затягуючись сигаретою, задивився на потрісканий цемент, суплячись, немов там було щось написано. Шух-ШВАХ, шух-ШВАХ, — проказували шерстеткацькі верстати.

— Попервах намагався, — промовив він. — По-своєму. Ваш приятель був надто захоплений знайденим ним новим світом, щоби звертати на це увагу. Та на той час і Кайл вже хибив. Тобто… це так у вас називають? Професійне ушкодження. Те, чим ми займаємося, спричиняє на нас величезний ментальний тиск. І знаєте чому?

Я похитав головою.

— Задумайтесь на хвилинку. Скільки невеличких дослідницьких походів і закупівель провів ваш приятель кухар навіть іще до того, як йому в голову стрельнула ідея їхати в Даллас зупиняти Освальда? П’ятдесят? Сотню? Дві сотні?

Я намагався пригадати, скільки часу на цьому фабричному дворі простояла харчевня Ела, й не зміг.

— Ймовірно, навіть більше.

— А що він вам розповідав? Кожна подорож — перша?

— Так, повне перевстановлення.