Розділ «Частина 5 22/11/63»

22/11/63

---

Розділ 23

---

1

Із далласької газети «Морнінг Ньюз», 11 квітня 1963 року (1 шпальта):

СТРІЛЕЦЬ ЦІЛИВСЯ У ВОКЕРА автор — Едді Х’юз

Стрілець з потужною гвинтівкою, як повідомляє поліція, намагався вбити генерал-майора у відставці Едвіна А. Вокера у нього вдома ввечері в середу, але не влучив у неоднозначного співорганізатора «Хрестового походу», схибивши всього лиш на дюйм.

Вокер опрацьовував свою податкову декларацію о 21:00, коли крізь заднє вікно його будинку влетіла куля, вдаривши у стіну поряд з ним.

Поліція вважає, що життя Вокеру врятував зроблений ним порух.

«Хтось у нього перфектно прицілився, — сказав детектив Айра Ван Клів. — Хто б то не був, він напевне хотів його вбити».

Вокер виколупав кілька фрагментів оболонки кулі з правого рукава куртки і все ще витрушував осколки скла й кулі собі з волосся, коли прибули репортери.

Вокер сказав, що повернувся до себе додому, в Даллас, у понеділок після першого виступу в лекційному турі, названому «Операція Опівнічні гони». Він також повідомив репортерам…

З далласької «Морнінг Ньюз», 12 квітня 1963 року (7 шпальта):

ПСИХІЧНО ХВОРИЙ ПОРІЗАВ колишню ДРУЖИНУ І ПОКІНЧИВ ЖИТТЯ САМОГУБСТВОМ автор — Мак Дюгас

(ДЖОДІ) 77-річний Дікон «Дік» Сімонс увечері в середу прибув надто пізно, щоб урятувати Сейді Дангіл від поранень, але все могло обернутися значно гірше для 28-річної міс Дангіл, усіма любимої в Денголмській консолідованій середній школі бібліотекарки.

Згідно зі словами Дагласа Рімза, міського констебля Джоді: «Якби Дік не нагодився там, у ту мить, міс Дангіл майже напевне було б убито». Сімонс на запитання репортерів сказав лише: «Я про це не бажаю говорити, все скінчилось».

Згідно зі словами констебля Рімза, Сімонс здолав значно молодшого Джона Клейтона, виборовши в того невеличкий револьвер. Тоді Клейтон дістав ніж, котрим він перед тим поранив свою дружину, і скористався ним, щоб перерізати собі горло. Сімонс та інший чоловік, Джордж Емберсон із Далласа, намагалися зупинити йому кровотечу, проте безуспішно. Клейтон помер, як було офіційно визначено, на місці.

Містер Емберсон, колишній викладач Денголмської консолідованої середньої школи, котрий прибув туди невдовзі по тому, як було обеззброєно Клейтона, недоступний для коментарів, але на місці він розповів констеблю Рімзу, що Клейтон — колишній пацієнт психіатричної клініки, — можливо, стежив за своєю екс-дружиною вподовж багатьох місяців. Персонал Денголмської консолідованої середньої школи було попереджено, і директорка Еллен Докерті отримала його фото, але Клейтон, як повідомляють, змінив свою зовнішність.

Міс Дангіл було транспортовано каретою швидкої допомоги до Меморіального шпиталю Паркленд у Далласі, де її стан оцінюється як задовільний.

2

Я не мав можливості побачити її аж до суботи. Більшість часу до того моменту я просидів у почекальні з книжкою, з якої й рядка нездатен був прочитати. Гріх жалітись, бо компанії там вистачало — більшість учителів ДКСШ приїжджали до шпиталю довідатись про стан Сейді, а також майже сотня школярів — тих, котрі не мали прав, привозили в Даллас їхні батьки. Чимало залишалися здати кров на відшкодування лікарні тих пінт, які вже було перелито Сейді. Невдовзі мій портфель розпух від карток з побажаннями одужання й співчутливих записок. Квітів було стільки, що медсестринське приміщення почало скидатися на оранжерею.

Я гадав, що вже звик до життя в минулому, але все одно був шокований палатою Сейді в Паркленді, коли мені нарешті дозволили до неї зайти. Вона виявилася душною одномісною коміркою, не більшою за шафку. Там не було ванної кімнати; в кутку містився бридкий унітаз, зручно яким скористатися міг хіба що карлик, куток той відділявся напівпрозорою завісою (отака-от напівприватність). Замість кнопок, для підняття й опускання ліжка слугував важіль, колись білий, фарбу з якого було стерто багатьма долонями. Звісно, не було там ніяких комп’ютерних моніторів, які б показували життєві функції, не було й телевізора для розради пацієнта.

Єдина скляна пляшечка чогось — либонь, фізіологічного розчину — висіла на металевій стійці. Звідти тягнулася рурка до тильного боку лівої долоні Сейді, зникаючи там під нашаруваннями неоковирної пов’язки.

Щоправда, не такої масивної, як та, під якою ховалася ліва половина її обличчя. З цього боку в Сейді вистригли жмут волосся, від чого вона набула якогось ніби скривдженого, покараного вигляду… а втім, звісно, вона й була скривдженою. Лікарі залишили їй лише крихітну щілину для ока. Цей її вигляд і те, що, хоча й приголомшена ліками, вона, почувши мої кроки, вся стрепенулася і на незабинтованому, неушкодженому боці її обличчя розчахнулося сповнене моментального жаху праве око… від усього цього в мені обірвалося серце.