Розділ «Частина 4 Сейді й генерал»

Чи не зателефонуєте мені? Потрібна допомога.

Сейді (котра знов у халепі!!)

Що це могло означати? Я увійшов до будинку, зателефонував і дізнався.

Зламала собі стегно мати тренера Бормана, котра жила в санаторії для літніх людей в Ебіліні[418], а наступної суботи в ДКСШ запланована танцювальна Вечірка Сейді Гокінс[419].

— Тренер умовив мене чергувати з ним на танцях! Сказав, я цитую: «Як ви можете опиратися, коли це свято практично має ваше ім’я?» Лишень на минулому тижні це було. І я погодилася, мов та дурочка. А тепер він їде до Ебіліна, а я з чим залишаюся? Як мені самій наглядати за двома сотнями статево стурбованих шістнадцятирічних дітей, котрі вихилятимуться у твісті й філлі[420]? Не уявляю! А якщо хтось із хлопців принесе з собою пиво?

Я подумав, що дивно було б, аби хтось його не приніс, але вирішив, що краще цього не казати.

— А якщо бійка раптом трапиться на автостоянці? Еллі Докерті казала, що одного разу в минулому році на танці вдерлася зграя хлопців з Гендерсона і в результаті двоє їхніх і двоє наших потрапили до шпиталю! Джордже, ви можете мені допомогти? Будь ласка!

— Чи не запросила мене щойно Сейді Дангіл на Вечірку Сейді Гокінс? — промовив я, посміхаючись. Думка про те, щоб піти з нею на танці, аж ніяк не могла змусити мене спохмурніти.

— Не насміхайтеся! Це не жарти!

— Сейді, я залюбки з вами туди піду. Ви подаруєте мені букетик, щоб я зміг приколоти його до корсажа?

— Я подарую вам пляшку шампанського, коли на те пішлося. — Вона поміркувала. — Проте ні, не з моєю зарплатнею. А от на пляшку «Холодної качки»[421] вистачить.

— Початок о сьомій тридцять? — Насправді я знав. Оголошення висіли по всій школі.

— Так.

— І це ж будуть танці тільки під платівки? Ніякого бенду? Вже добре.

— Чому?

— Музиканти живих гуртів вміють створювати проблеми. Якось я чергував на шкільній вечірці, де барабанщик продавав домашнє пиво в перервах. Досвід доволі «приємний».

— Там були бійки? — в голосі її почувся страх. А також заінтригованість.

— Аж ніяк, але наригалися досхочу, всі кому було не ліньки. Пиво виявилося п’янюче.

— Це у Флориді було?

То було у Лізбон-Фолзі, у 2009, тому я відповів їй — так, у Флориді. А також знову підтвердив, що радо почергую разом з нею на гоцалках.