Розділ «Частина 4 Сейді й генерал»

— Містере, це просто автобусна зупинка на дорозі в нікуди. Ми із Задьорою Су[417] відпливаємо до Мозелла. Якщо Гаррі не захоче з нами, попливемо й без нього.

Із задньої кишені я витяг мапу, відірвав від неї смужку і надряпав на ній номер свого телефону в Джоді. Потім додав ще одну п’ятидоларову банкноту. Простягнув гроші їй. Вона на них подивилася, але не взяла.

— Нашо мені ваш номер телефону? Ніякого телефону в мене к чорту нема. Тим більше це номер не міської мережі ДФВ. Це ж збіса тре дзвонити далеко.

— Зателефонуйте мені, коли зберетеся виїжджати звідси. Це все, чого я прошу. Подзвоните мені й скажете: «Містере, це мама Розетти, ми переїжджаємо». От і все.

Я бачив, як вона зважує. Це не забрало багато часу. Десять доларів були більшою сумою, ніж її чоловік отримував за цілий день роботи під пекучим техаським сонцем. Бо «Трудові ресурси» нічого не бажали знати про півтори ставки за роботу в святкові дні. І він про ці десять доларів нічого не знатиме.

— Дайте мені ще сімсятп’ять центів, — промовила вона, — на міжміський дзвінок.

— Ось, беріть бак. Розгуляйтесь трохи. І не забудьте.

— Не забуду.

— Авжеж, не варто. Бо якщо забудете, може так трапитися, що я розшукаю вашого чоловіка й перекажу йому. Це важлива справа, місіз. Для мене важлива. Як вас, до речі, звуть?

— Айві Темплтон.

Я так і застиг там, серед пилу й бур’яну, серед смороду лайна, напівперевареної нафти та пишного пердючого аромату природного газу.

— Містере? Шо з вами? У вас такий забавний вигляд став раптом.

— Нічого, — відповів я. І може, й дійсно в цьому нема нічого. Темплтон й зблизька не таке вже рідкісне прізвище. Авжеж, людина здатна переконати себе в будь-чому, якщо добре постарається. Я сам ходячий, говорючий тому доказ.

— А вас як звати?

— Мене звати Розірвати, — відповів я. — А прізвище Лопнути.

На цей жарт рівня початкової школи її обличчя врешті розпливлося в усмішці.

— Зателефонуйте мені, місіз.

— Йо, окей. Ви вже їдете. Як побачите на зворотній дорозі ту мою малу чортову курву, то, мо’, зробите мені ласку.

Повернувшись до Джоді, я побачив у себе на дверях приколоту кнопкою записку:

Джордже…