Розділ «Борва мечів»

Ар’я відчула, як очі повняться слізьми. Торос наговорив багато слів, та всі вони означали «ні» — вона це добре зрозуміла.

— Твій батько був людиною честі, добрим до людей володарем, — мовив князь Берік. — Гарвін багато мені про нього розповідав. Заради його пам’яті я б радо відмовився від твого викупу, якби ми не мали такої відчайдушної потреби в грошах.

Ар’я вкусила губу. «Мабуть, князь не бреше.» Вона знала, що Берік Дондаріон віддав усе Хортове золото Зеленобороду та Мисливцю, щоб ті купили харчів у землях на південь від Мандера.

— Останній врожай спалили, цей гниє у багві просто на ланах, а тим часом насувається зима, — чула Ар’я його слова, коли посланці вирушали в дорогу. — Селянам потрібне збіжжя, щоб їсти, насіння, щоб сіяти, а нам потрібні клинки та коні. Надто багато моїх людей мусить їхати на плужниках, мулах і ледь живих шкапах у бій проти ворогів на справних та міцних огирях.

Ар’я не знала, скільки викупу за неї може дати Робб. Адже тепер він був король, а не той юнак, якого вона лишила у Зимосічі зі снігом, що танув у волоссі. Якби він знав про все, що вона скоїла: про стайниченка, про стражника у Гаренголі…

— А раптом мій брат не схоче мене викупити?

— Чому ти так гадаєш? — запитав князь Берік.

— Ну… — пробурмотіла Ар’я, — в мене волосся стирчить абияк, нігті брудні, ноги зашкарубли…

Та мабуть, Роббові до того байдуже, а от матінці… Пані Кетлін завжди хотіла, щоб її молодша донька була схожа на Сансу — співала, танцювала, шила, знала чемне поводження. Від однієї згадки Ар’ї закортіло пригладити волосся хоч пальцями. Та воно усе збилося у ковтуни, і їй вдалося хіба що вирвати кілька пасем.

— Я зіпсувала сукню, яку дала мені пані Рідколіс, а зашити не вміла, бо руки з дупи виросли. — Вона вкусила губу і похапливо виправилася. — Тобто, я не навчена шити, як личить шляхетній панні. Септа Мордана колись казала, що я маю руки коваля.

Гендрі трохи не впав зі сміху.

— Оті малесенькі м’якесенькі лапки?! — вигукнув він. — Та ти ними й молота не піднімеш!

— Підніму, якщо схочу! — визвірилася вона на нього.

Торос реготнув, почувши їхню сварку.

— Твій брат заплатить, дитино. Про це не бійся.

— Гаразд, але раптом не заплатить? — наполягала Ар’я.

Князь Берік зітхнув.

— Тоді відішлю тебе на якийсь час до пані Рідколіс. Чи може, до свого власного замку Чорночал. Та в тому не буде потреби, цього я певний. Повернути тобі батька я не маю сили — так само, як Торос — але обіцяю безпечно повернути до материних рук.

— Ви присягаєтеся? — запитала вона його. Йорен колись теж обіцяв відвезти її додому, а сам загинув, не справдивши обіцянки.

— Словом лицарським і честю, — урочисто відказав князь-блискавка.