Розділ «Борва мечів»

Мейс Тирел посміхнувся весело та привітно, але Тиріон відчув зневагу за його посмішкою.

— Ви б краще лишили війну справжнім воїнам, — мовив до нього князь Вирію. — Ліпші за вас воєводи втрачали величезні раті у Місячних горах або розбивалися разом із ними на Кривавій Брамі. Всі ми знаємо вашу хоробрість і чесноти, мосьпане. Нема потреби спокушати долю.

Тиріон сіпнувся на подушках, готуючись дати колючу відповідь, але батько його випередив.

— Я маю для Тиріона іншу службу. Гадаю, ключ до Соколиного Гнізда тримає в руках наш шановний князь Петир.

— Правда ваша, — погодився Мізинець. — Лише не в руках, а тутечки, у штанях.

Його сіро-зелені очі блиснули лукавинкою.

— З вашого дозволу, ясні панове, я бажав би поїхати до Долини, щоб там схилити пані княгиню Лізу Арин до шлюбу. Сидячи в неї при боці як її законний чоловік, я віддам Долину Арин під владу корони без жодної краплі крові.

На обличчі князя Рябина відбився сумнів.

— Але чи забажає пані Ліза взяти вас?

— Раніше вже кілька разів брала, пане Матісе, чи то пак я її. І не скаржилася, скільки я міг чути.

— Брати до ліжка — то одне, — мовила Серсея, — а брати за чоловіка — геть інше. Різницю має розуміти навіть така корова, як Ліза Арин.

— Авжеж. Панні з Водоплину свого часу не личило йти заміж за когось настільки нижчого родоводом від неї, як я. — Мізинець широко розкинув руки. — Але зараз… шлюб між господинею Долини та господарем Гаренголу вже не такий неймовірно обурливий, хіба не так?

Тиріон помітив, який погляд пробіг між Пакстером Рожвином та Мейсом Тирелом.

— Нехай, — мовив князь Рябин. — Аби ж мати певність, що ви вбережете вірність пані Лізи його королівській милості.

— Ласкаві панове! — проголосив верховний септон. — Вже осінь настала, і усі доброчесні люди втомилися од війни. Боже благословення ляже на князя Баеліша, якщо він зможе привести Долину до королівського миру без зайвого кровопролиття.

— Але чи справді зможе? — запитав князь Рожвин. — Зараз володарем Соколиного Гнізда є син Джона Арина, князь Роберт.

— То лише маленький хлопчик, — відповів Мізинець. — Я подбаю, щоб він виріс вірним підданим короля Джофрі та добрим другом усім нам.

Тиріон уважно роздивлявся худорлявого стрункого чоловічка з гостренькою борідкою та зухвалими сіро-зеленими очима. «То кажеш, князь Гаренголу — порожній титул? В сраку я пхав такі титули, батечку. Навіть якщо він ногою ніколи не ступить до того замку, вже саме володіння ним робить цей шлюб можливим. І він про те знав.»

— Ми маємо вдосталь ворогів, — мовив пан Кеван Ланістер. — Добре, коли хоч Соколине Гніздо вдасться, не силуючи, втримати від війни. Я волів би подивитися, чого зможе досягти пан Петир.

З довгого досвіду Тиріон знав, що пан Кеван завжди виступав передовим загоном свого брата у раді — він ніколи не висловлював думки, якої не плекав у той самий час князь Тайвин. «То все вже вирішено» — зрозумів він, — «а оці суперечки — порожня вистава».