Розділ «Борва мечів»

— О так-так, дуже хитро, ясновельможний князь вирійський каже від усіх нас.

«Міщанам краще розкажіть» — гірко подумав Тиріон. — «І семиклятим співцям, які горлають на кожному розі про Ренліного привида, що власноруч побив усіх ворогів.»

Дядько Кеван повівся з ним найтепліше — поцілував у щоку і проказав:

— Лансель розповів мені про твою мужність, Тиріоне. І дуже хвалив твої звитяги.

«Хай хвалить, бо я теж можу чимало про нього розповісти.» Втім, Тиріон силувано посміхнувся і відказав:

— Мій добрий братик надто ласкавий до мене. Сподіваюся, його рана зцілюється?

Пан Кеван спохмурнів.

— Одного дня він, здається, вже одужує, а наступного… ой, лишенько. Твоя сестра часто навідується підтримати його дух і помолитися.

«Про що помолитися? Щоб він видужав чи помер?»

Серсея безсоромно скористалася їхнім братом у перших, як тільки схотіла: і у ліжку, і поза ним. Тепер вона, певно, сподівалася, що Лансель понесе їхню маленьку таємничку до могили, бо ж батько вже прибув до міста, і в Ланселі вона більше не мала потреби. «Але чи наважиться вона вбити його сама?» Дивлячись на неї того дня, жодна людина не запідозрила б Тиріонову сестру в холодній безжальності. Серсея сяяла чарівністю, загравала з князем Тирелом, балакаючи про весілля Джофрі, хвалила перед князем Рожвином хоробрість його синів-близнюків, задобрювала насупленого князя Рябина жартами і посмішками, муркотіла щось побожне до верховного септона.

— То почнемо зі справ весільних? — спитала вона князя Тайвина, коли той всівся.

— Ні, — відповів їхній батько, — зі справ війни. Варисе!

Євнух розплився у шовковій посмішці.

— Я маю для вас, панове, надзвичайно солодкі новини. Учора на світанку наш відважний князь Рандил зненацька застукав Робета Гловера коло Сутіндолу і притиснув його до моря. Були великі втрати з обох боків, але вірне престолу вояцтво зрештою перемогло. Кажуть, що пана Гелмана Толгарта вбито, а з ним іще тисячу людей. Робет Гловер веде вцілілих назад до Гаренголу в кривавому безладі, та навіть не підозрює, що дорогою його скоро перестріне звитяжний пан Грегор зі своїми хоробрими достойниками.

— Хвалити богів! — вигукнув Пакстер Рожвин. — Велика перемога короля Джофрі!

«До чого тут Джофрі? Кого і де він переміг?» — подумав Тиріон.

— І без сумніву, жахлива поразка Півночі, — зазначив Мізинець, — але ж Робба Старка там навіть поруч не було. Молодий Вовк і досі лишається непереможеним у полі.

— Що ми знаємо про задуми та пересування Старка? — спитав Матіс Рябин без зайвих балачок, за своєю давньою звичкою.

— Він утік назад до Водоплину зі здобиччю і покинув замки, які захопив був на заході, — повідомив князь Тайвин. — Наш брат у перших, пан Давен, збирає рештки війська свого покійного батька при Ланіспорті. Коли воно буде готове, він з’єднається з паном Форлеєм Престером при Золотому Зубі. Щойно малий Старк рушить на північ, пан Форлей та пан Давен приступлять до Водоплину.

— Ви певні, що князь Старк рушить на північ? — спитав князь Рябин. — Адже у Калин-Копі сидять залізняки!