Розділ «Борва мечів»

Тим часом Тиріон пильно стежив за батьком. «Він щось недоказує.» Тиріон згадав важливі листи, які писав князь Тайвин того вечора, коли він сам вимагав від батька Кастерлі-на-Скелі. «Що він тоді казав? Одні битви виграють мечами та списами, інші — перами та круками…» І спитав себе, хто ж таке оте «краще рішення» і яку ціну воно захоче.

— Ось тепер можна поміркувати і про весілля, — мовив пан Кеван.

Верховний септон розказав, які приготування чиняться у Великому Септі Баелора. Серсея поділилася своїми задумами щодо весільного бенкету. В престольній палаті сяде за столи десь тисяча людей, а у дворищах ззовні — набагато більше. Над зовнішнім та середнім дворищем розкинуть шовкові шатра, поставлять столи з наїдками та барила пива для тих, кого не пустять до палат.

— Ваша милосте, — мовив великий маестер Пицель, — щодо кількості гостей… до нас прибув крук зі Сонцеспису. Просто зараз до Король-Берега прямують три сотні дорнійців, які сподіваються встигнути на весілля.

— Як це так «прямують»? — буркнув Мейс Тирел. — Вони не питали дозволу перетинати мої землі.

Тиріон помітив, що його товста шия побуряковіла. Дорнійці та вирійці ніколи не плекали великої любові один до одного. Багато століть поспіль вони різалися у незліченних порубіжних війнах, чинили наскоки через гори і тікали зі здобиччю назад до себе навіть у часи миру. Ворожнеча трохи пригасла, коли Дорн увійшов до складу Семицарства… аж доки дорнійський великий княжич на прізвисько Червоний Гаспид не скалічив юного спадкоємця Вирію на лицарському турнірі. «Дражлива справа» — подумав карлик, чекаючи, як її облаштує батько.

— Великий князь Доран їде на запрошення мого сина, — незворушно відповів князь Тайвин, — і не лише задля святкувань. Він їде посісти своє місце у раді й отримати правосуд над убивцями його сестри Елії та її дітей, у якому йому відмовив король Роберт.

Тиріон спостерігав за обличчями князів Тирела, Рожвина та Рябина і чекав, чи стане духу в когось із них спитати руба:

«Але ж, князю Тайвине, хіба то не ви поклали перед Робертом тіла дітей, загорнуті у кармазинові киреї Ланістерів?»

Ніхто цього не спитав, але на обличчях усе читалося досить ясно. «Рожвинові начхати» — подумав Тиріон, — «але Рябина мало трясця не вхопила».

— Коли король одружиться з вашою Маргерією, а Мирцела вийде заміж за князя Тристана, ми усі станемо одним великим домом, — нагадав пан Кеван Мейсові Тирелу. — Стара ворожнеча повинна лишитися у минулому. Хіба ви не згодні, ласкавий пане?

— Але ж це весілля моєї доньки!

— І мого онука теж, — твердо відповів князь Тайвин. — То що? Забудьмо старі чвари?

— З тим Мартелом, якого звуть Дораном, я не сварився, — буркнув Тирел не вельми ласкаво, наголошуючи на імені великого князя. — Якщо він хоче перетнути Обшир з миром, хай попросить мого дозволу, та й по тому.

«Оце вже ні» — подумав Тиріон. — «Йому досить піднятися Кістяним шляхом, звернути на схід коло Перелітку і вийти просто на королівський гостинець.»

— Три сотні дорнійців не зруйнують наших приготувань, — мовила Серсея. — Стражники сядуть у дворі, для панства та лицарства поставимо у палаті кілька зайвих лав, а великому князеві Дорану, певно ж, знайдеться місце на почесному помості.

«Тільки не коло мене» — прочитав Тиріон у Тирелових очах. Але вголос князь Вирію нічого не відповів, лише рвучко кивнув.

— Тепер нас очікує приємніша нагода, — мовив князь Тайвин. — Плоди перемоги чекають розподілу.

— І не буває на світі плодів солодших! — підхопив Мізинець, який і сам уже проковтнув чимале яблучко — Гаренгол.

Кожен із князів мав свої вимоги: цей замок чи оте село, клин землі, річечку або ліс, право виховання шляхетних дітей, позбавлених батьків у кривавій битві. На щастя, плоди вродилися рясно, і замків з сиротами вистачило усім. Варис мав при собі усі потрібні списки. Сорок сім дрібних князьків та шість сотень і дев’ятнадцять лицарів наклали головами, б’ючись під полум’яним серцем Станіса та його Господа Світла, а з ними кілька тисяч посполитих вояків. Усіх оголосили зрадниками, їхніх нащадків позбавили спадкових маєтностей, а землі та замки віддали тим, хто показав свою вірність престолові.