Розділ «Борва мечів»

Найрясніший урожай зняли володарі Вирію. Тиріон міряв очима чимале черево Мейса Тирела, і в голові йому крутилася одна думка: «От не вдавиться ж». Тирел вимагав віддати йому всі землі та замки князя Алестера Флорента, свого власного значкового, який примудрився нещодавно прийняти два винятково невдалі для себе рішення: спочатку підтримав Ренлі, а потім Станіса. Князь Тайвин радо задовольнив вимогу. Ясні Води разом із землею та доходами віддали у володіння другому синові князя Тирела — Гарланові. За один миг ока пан Гарлан перетворився на могутнього та багатого дідича. Старший його брат, певна річ, того не потребував, бо мав успадкувати сам Вирій.

Дещо менш ласі шматки отримав князь Рябин, а також кілька вельмож, не присутніх на раді: князь Тарлі, княгиня Дубосерд, князь Вишестраж тощо. Князь Рожвин просив лише звільнення на тридцять років од чопового мита, яке накладали Мізинець та його шафарі на деякі найкращі вертоградські вина. Отримавши жаданий привілей, князь оголосив, що цілком задоволений, і спитав, чи не послати по барильце вертоградського золотого, щоб випити за доброго короля Джофрі та його мудрого і зичливого Правицю. Проте Серсея, почувши його слова, втратила терпець і визвірилася:

— Джофові потрібні вояки, а не пияки! Бо поки хтось цмулить вино, державу зусібіч обсідають ниці узурпатори та самозвані корольки!

— Сподіваймося, ненадовго, — масним голосочком проспівав Варис.

— Ще кілька питань, панове. — Пан Кеван зазирнув у папери. — Пан Аддам знайшов деякі кришталі від вінця верховного септона. Тепер можна вважати певним, що їх з вінця виколупали, а золото поплавили.

— Батько Небесний знає їхні вини і покарає тяжкою рукою, — побожно пробелькотів новий верховний септон.

— Певна річ, — відповів князь Тайвин. — Але ми мусимо увінчати вас для королівського весілля. Серсеє, приклич своїх майстрів золотих справ. Хай вони подбають про новий убір для святого отця.

Відповіді князь не чекав, а одразу обернувся до Вариса.

— Чи не маєте ви якихось нових звісток?

Євнух видобув з рукава сувій.

— Коло Пальців бачили кракена. — Він захихотів. — Та не когось із Грейджоїв, перепрошую панство, а справжнього живого кракена. Істота напала на ібенійський китобій і потягла його на дно. На Порогах знову за щось б’ються. Між Тирошем та Лисом вельми ймовірна нова війна. Обидва міста розраховують на союз із Миром. Жеглярі, що повернулися з Нефритового моря, переказують, що у Карфі налупився триголовий дракон, і що він тепер є дивом того міста…

— До драконів та кракенів мені байдуже, хай скільки вони мають голів, — перебив князь Тайвин. — Чи не знайшли, часом, ваші шепотинники якогось сліду сина мого брата?

— На жаль, наш улюблений Тирек зовсім зник. Бідний відважний юнак. — У голосі Вариса бриніла сльоза.

— Тайвине, — поспіхом втрутився пан Кеван, попередивши вияв гніву Правиці, що легко читався на обличчі, — деякі з тих золотокирейників, що кинули свої місця у битві, нишком повернулися до куренів і сподіваються знову стати до служби. Пан Аддам хоче знати, що з ними робити.

— Вони піддали Джофа небезпеці своїм боягузтвом! — негайно відповіла Серсея. — Хай їх усіх стратять!

Варис зітхнув.

— Певно ж, ваша милосте, вони заслужили на смерть. Тут не може бути жодних сумнівів. Та все ж доцільніше буде відіслати їх до Нічної Варти. Зі Стіни останнім часом долинають незатишні звістки. Дичаки непокояться, рушають з домівок…

— Дичаки, кракени, дракони, — гигикнув Мейс Тирел. — Хоч комусь у цьому світі сидиться на місці?

Князь Тайвин пустив його жарт повз вуха.

— Утікачі краще послужать нам своїм прикладом. Хай їм зламають коліна ковальськими молотами — більше жоден не тікатиме. А заразом матимуть науку і ті, хто побачить їх на вулиці з жебрацькими торбами.