Розділ «Сливове дерево»

— А я думав, що тато спалив старе радіо.

— Він передумав, — сказала мамця, — але це — секрет, і ти нікому не можеш про це говорити. Як тобі, вже краще?

— Ви слухаєте ворогів? — поцікавився він. — Тих, які вчора в нас стріляли!

Мамчині плечі здригнулись, і вона подивилася на дочку, яка сиділа на підлозі, схрестивши ноги.

— Ми слухаємо це, бо хочемо розуміти, що відбувається, — відповіла Крістін. — У всіх і у всього завжди є дві сторони.

— І тому вони нас бомбардують? — запитав Генріх. — Бо вони думають, що ми погані, й не знають, які ми насправді є?

— Щось типу того, — відповіла Крістін. — Вони хочуть, аби Гітлер не воював із ними.

— А він воює, бо піклується про нас? — поцікавився хлопець.

— Ш-ш-ш! — зупинила його мати, накриваючи худенькі плечі ковдрою, — спи вже. Ми прикрутимо звук.

— Мам, — запитав знову Генріх, а ми їх теж бомбардуємо, англійців і американців?

Мати завагалась, а потім промовила:

— Не думай про це, Liebchen.[44] Просто засни. Я вбережу тебе.

І вона гладила сина по лобі, аж доки він не заснув. Потім підвелася з ліжка, сіла поруч із Крістін на підлогу й обперлася об стіну.

— Як я можу це пояснити, коли й сама не розумію? — зітхнула вона.

Крістін знизала плечима, потисла мамину руку й увімкнула приймач. Потім накинула ковдру їй на плечі, майже не слухаючи оголошення.

— Гітлеру наплювати на те, що ми голодуємо, — сказала вона, — чому він мусить переживати, коли нас бомбардують?

— Краще не казати цього Генріхові,— відповіла мамця втомленим голосом.

— Я знаю, але це — правда.

Раптом материні очі розширились і вона приклала палець до губ.

— Ситуація на східному фронті безвихідна, — говорив диктор, — німецьким військовим бракує амуніції, житла, харчових наборів і медикаментів. За останніми даними, Шоста армія потрапила в оточення під Сталінградом.