Розділ «Сливове дерево»

— Вам сюди не можна, — сказав високий. — Вертайтеся звідки прийшли.

— Але мені потрібна допомога. Я приїхала здалеку.

— Це — стратегічний об'єкт Сполучених Штатів, тільки американські військові можуть заходити всередину.

Другий вартовий похмуро дивився на неї, вираз його обличчя неможливо було прочитати.

Крістін звернула увагу на нього, гадаючи, що невміло виголене обличчя і темні кола під хлоп'ячими очима свідчать про м'якосердість. Вона спробувала усміхнутись. Цей вартовий мав сумний і втомлений вигляд людини, котра бачила набагато більше, ніж хотілося б. Дівчина мала надію, що він бодай вислухає її, хоч і не була впевненою в порозумінні. Вона тримала торбинку обома руками, не знаючи, на що наважитися: сказати їм усю правду чи вимагати зустрічі з кимось, хто має більше влади.

— Я розшукую чоловіка, котрого привезли сюди помилково, — нарешті сказала вона.

Високий зробив великі очі та гмикнув.

— Так, ви, німці, всі це кажете.

— Але це — правда, — заперечила Крістін. — Тут перебуває мій батько. Він був простим солдатом, як ви. Якби я змогла поговорити з кимось, хто приймає рішення. — Вона витягла з торбинки батькову військову книжку та показала її вартовим. — Ось бачите?

За мить автомат високого вже цілив у неї.

— Стоп! — вигукнув він, на лиці застигла маска гніву та страху. — Покладіть торбинку на землю та підведіть руки вгору!

Крістін зробила, як їй було наказано. Серце закалатало в грудях. Високий тримав її на мушці, а молодий підняв торбинку і дослідив її вміст. Він підозріливо роздивлявся німецькі марки, наче вперше бачив.

Крістін гарячково мізкувала, що сказати.

— Ці гроші дав мені мій хлопець — американець. Це здача з купівлі залізничного квитка. Він — теж солдат. Його ім'я Джек.

— Яка дивізія, — спитав високий, не зводячи з неї очей.

— Я… Я не знаю, — зніяковіла Крістін.

— Може, вас замкнути з іншими жінками? — поцікавився високий. — Раптом ви — одна з матерів-розмножувачок СС і прийшли сюди, щоб урятувати від покарання свого хлопця? Може, у вас удома п'ятеро маленьких нацистиків чекають на свого татка?

— Ні,— відповіла Крістін, хитаючи головою. — Це військова книжка мого батька. Я прийшла його врятувати.

Молодий роздивлявся документ, насупивши брови, а потім сказав щось англійською своєму товаришу.

— Він належав до нацистської партії? — суворо запитав високий.