Розділ «Сливове дерево»

Потроху серцебиття втишувалось і свідомість почала призвичаюватися до дійсності.

— У це неможливо повірити, — повільно промовила Крістін, простягаючи руку і торкаючись пучками його лиця. — Я гадала, що назавжди втратила тебе.

Він накрив долонею її пальці й почав їх цілувати, торкаючись губами кожного сантиметра шкіри від пучок до середини долоні. Ісаак вдихав її запах і дивився повними любові очима. Нарешті не витримав і пригорнув її до себе.

— Я так за тобою скучив! — прошепотів він голосом, повним сліз.

Хлопець притиснув її до грудей, заховавши обличчя на її плечі. Крістін відчула його тепле дихання на своїй шиї, торкнулася губами його підборіддя. Вона заплющила очі, цілуючи його гарячу шкіру і боячись їх відкривати, щоб не збудитися від цього чудового сну. Дівчина притислася ближче, бажаючи відчути, як б'ється серце коханого. Ісаак міцніше обійняв її. За мить усі попередні тижні горя та сліз відлетіли в небуття. Важила тільки його присутність, тільки ці сильні руки навколо неї, тільки його жагучі поцілунки. Та по якомусь часі Ісаак відірвався від неї й подивився повними сліз очима.

— О боже, — сказав він, ніжно торкаючись щоки Крістін, — я ледь не збожеволів від страху за тебе. Довго не міг зважитися відшукати твоє прізвище в табірній картотеці. Я б не зміг винести відчуття провини за твою смерть, але й не знав, як жити без тебе. Коли побачив, що під твоїм номером немає помітки «Мертва», впав навколішки й заплакав.

— Увесь цей час ти залишався живим, — сказала вона. — Я мусила здогадатися про це, якось відчути.

— Ми — знову разом, і тільки це важить. — Він іще раз поцілував її в губи, тепер ніжніше. Але за мить Ісаакові очі знову наповнилися сльозами. — Моя мати й сестра загинули.

— Знаю, — відповіла Крістін, поклавши голову йому на груди. — Мені дуже шкода. Марії теж немає.

— О ні! — вигукнув Ісаак, міцніше обіймаючи дівчину.

Крістін витерла очі та подивилася на нього.

— Знаєш, охоронець, який убив твого батька, міг загинути. Я бачила, як в'язні забили до смерті, а американці застрелили багатьох есесівців.

— Знаю, — сказав Ісаак, — але я мушу спробувати його знайти. Це — мій борг перед батьком. В ім'я загиблих рідних я маю зробити все можливе, щоб цих катів було покарано. Але ти й досі не розказала, що тут робиш.

Вона відсторонилась і тремтячими руками подала Ісаакові два батькові листи.

— Те саме, що й ти, — сказала Крістін. — Мого батька було викрадено й запроторено сюди. Стефан одяг на нього свою есесівську форму і віддав на поталу американцям замість себе. Я мушу визволити батька і знайти когось, хто вислухає мене щодо Стефана!

Ісаак переглянув списані сторінки й насупив брови.

— Не розумію, хто такий Стефан.

— Наречений Каті. Був тутешнім охоронцем. Я бачила його, коли нас із тобою тільки сюди привезли. Вдома він заперечує свою приналежність до СС і співпрацює з американцями.

— Чи маєш докази того, що він бреше?

— Hi, — відповіла вона, — але Каті обмовилася, що він має чорну форму з черепом і перехрещеними кістками. Стефан перестрів мене в темному провулку і наказав мовчати, інакше постраждають мої брати та батьки. Він сказав, що таких перевертнів є чимало й вони знають, як затикати пельки.