Розділ «Сливове дерево»

— То ти йдеш із будинку коменданта табору?

Крістін кивнула.

— Значить, ось яка та гарненька дівчина, про яку він щодня згадує.— Есесівець поклав руку дівчині на стегно й потяг її робу догори. — А він знає, що ти крадеш їжу?

— Гер лагеркомендант каже, що ніхто не має права торкатися того, що йому належить, а в мене гарна пам'ять на обличчя.

Вартовий відсмикнув руку і дозволив їй пройти. Крістін зігнула руки в ліктях і побігла так, що тільки вітер засвистів у вухах. Але через кілька хвилин цього шаленого кросу дівчині здалося, що от-от серце та легені луснуть, проваляться в живіт і далі кривавою купою впадуть їй між ніг.

До цього часу Дахау не бомбили. Віддалений гуркіт і розриви було чутно щоночі, але табір залишався недоторканим. Крістін побоювалася, що це триватиме недовго, бо союзники будь-коли могли вирішити скинути кілька десятків бомб на військові заводи неподалік, а табір був би наступною мішенню.

Дівчина провела в таборі вже п'ять тижнів, коли побачила, як комендант напивається. Вона зайшла до їдальні з гусятницею, в якій була гуска з кислою капустою, яблуками та виноградом, а він уже сидів за столом із пляшкою коньяку в одній руці та келихом в іншій. Гуску, виноград і кислу капусту він привіз з Берліна, як здалося Крістін, аби перевірити її кухарські здібності. Але тепер був уже занадто п'яний, аби належно поцінувати результат її багатогодинної праці. Помітивши дівчину, комендант підняв келих і проголосив:

— За Гітлера! Щоб він пережив нас усіх!

Із-під важких повік дивилися налиті кров'ю очі, пухкі губи волого блищали. Він відхилився назад і вилив у горлянку вміст келиха. Потім із грюкотом поставив його на стіл, аби тут-таки наповнити. Крістін обережно встановила гусятницю й потяглася до його тарілки.

— Дозвольте наповнити вашу тарілку, гере лагеркомендант, — сказала вона. — Вам треба поїсти.

Срібними щипцями дівчина відділила ідеально обсмажену грудинку й поклала на емблему СС посеред порцелянової тарілки, потім ложкою додала суміш із тушкованих яблук і винограду. Коли вона зібралася набрати кислої капусти, комендант торкнувся її плеча. Крістін ледь не підстрибнула з несподіванки.

— Випий зі мною, Крістін, — сказав він, ледве ворушачи язиком.

Дівчина зітхнула з полегкістю, коли він прибрав від неї руку, щоб узяти свій знову порожній келих. Але комендант не розрахував власних сил, і келих перевернувся.

— Чорт забирай! — вигукнув він.

Крістін поставила келих і підсунула до коменданта повну тарілку, а серце гупало в скронях. Вона на крок відступила від столу, в очікуванні нових розпоряджень. Комендант відпихнув тарілку з їжею й узявся за склянку з водою. Повільно випив, дозволяючи краплям стікати по підборіддю. Потім налив коньяку.

— Ось, маєш, — він підсунув склянку Крістін. — Сідай.

— Nein danke, Herr Lagerkommandant,[72]— відмовилася Крістін. — Якщо вам більше нічого не потрібно, я повернуся на кухню, там є що робити.

— Будь ласка, — попросив він, — посидь зі мною, хоч трохи.

— Не думаю, що це — гарна ідея, гере лагеркомендант.

— Ти мусиш виконувати накази, Крістін. Твоє життя у моїх руках, пам'ятаєш?