Розділ «179»

Коли я побачив фургон, мене знову вивернуло. Але цього разу я знав, що мене виверне, тож виблював не на себе, а на стіну й тротуар, і блювоти було небагато, оскільки я мало їв. А коли мене вивернуло, то я захотів згорнутися калачиком на землі й почати стогнати. Проте я знав, що, якщо згорнуся калачиком на землі й почну стогнати, Батько побачить мене, коли вийде зі школи, упіймає й забере додому. Тож я зробив багато глибоких вдихів, як мені казала робити Шивон, коли хтось бив мене в школі, нарахував 50 вдихів і повністю зосередився на числах, а ще підносив їх до степеня 3, поки промовляв. І від цього біль послабшав.

Потім я витер із рота блювоту й прийняв рішення, що мені треба дізнатися, як потрапити на вокзал, і що мені доведеться когось спитати, і що треба питати в жінки, оскільки коли в школі нам розповідали правила «Стережися незнайомця», то попереджали, що коли до тебе підходить чоловік, говорить до тебе, а тобі стає страшно, то треба гукнути якусь жінку й побігти до неї, оскільки жінки безпечніші.

Тож я дістав свого швейцарського армійського ножа, вийняв пилку й міцно затиснув його в кишені, де не було Тобі, на випадок, якщо мене хтось схопить, а тоді я побачив на протилежному боці вулиці пані з дитиною в колясці й маленьким хлопчиком з іграшковим слоном і вирішив спитати в неї. Цього разу я подивися ліворуч, праворуч, а потім знову ліворуч, аби мене не збила машина, і перейшов дорогу.

— Де я можу купити карту? — спитав я пані.

— Прошу? — озвалася вона.

— Де я можу купити карту? — повторив я, відчуваючи, як труситься рука з ножем, хоча я нею не трусив.

— Патрику, ану кинь оце, воно брудне. Карту чого? — сказала вона.

— Карту цього місця, — відповів я.

— Не знаю, — сказала вона, а потім додала: — А куди тобі треба?

— Мені треба на вокзал, — відповів я.

Тоді вона розсміялася:

— Тобі не потрібна карта, аби дістатися вокзалу.

— Потрібна. Оскільки я не знаю, де вокзал, — відповів я.

— А його звідси видно.

— Мені не видно. А ще мені треба дізнатися, де є банкомат, — відповів я.

Вона показала пальцем:

— Оно. Отой будинок. Там нагорі написано «Сіґнал Поінт». А з іншого боку є знак Британської залізниці. Під ним і розташовано вокзал. Патрику, я тобі вже тисячу разів говорила. Не підбирай нічого з тротуару та не пхай собі до рота.

Я подивився й побачив будинок із надписом нагорі, але до нього було далеко, тому прочитати було важко, і я спитав:

— Ви маєте на увазі смугастий будинок із горизонтальними вікнами?

— Саме його, — підтвердила вона.