Розділ «97»

1. Не промовляти вдома ім’я містера Шиєрса.

2. Не питати в місіс Шиєрс, хто вбив того клятого пса.

3. Нікого не питати про те, хто вбив того клятого пса.

4. Не залізати без дозволу в чужі сади.

5. Покинути гратися в цього клятого детектива.

Про те, щоби не питати про містера Шиєрса, у цьому переліку не йшлося. А якщо ти детектив, то треба Ризикувати, і тоді був Надзвичайний День, а це означало вдалий день для того, щоби Ризикувати, тому я спитав у місіс Александер, наче хотів із нею потеревенити:

— Ви знайомі з містером Шиєрсом?

— Та ні, не дуже. Тобто знайома настільки, аби вітатися й трохи гомоніти при зустрічі, але я небагато про нього знала. Здається, він працював у банку. У Національному Вестмінстерському. У місті, — відповіла вона.

— Батько говорить, що він дуже погана людина. Ви не знаєте, чому він так каже? Містер Шиєрс справді дуже погана людина? — спитав я.

— Чому ти розпитуєш мене про містера Шиєрса, Крістофере?

Я нічого не відповів, оскільки не мав розслідувати вбивство Веллінгтона, але саме через це питав про містера Шиєрса. І тоді місіс Александер спитала:

— Це через Веллінгтона?

Я кивнув, оскільки це не рахується, коли я детектив.

Місіс Александер промовчала. Вона підійшла до маленької червоної скрині, що висіла на стовпі біля воріт парку, і поклала в скриню Айворові калі, а це вже було коричневе в червоному, і мені запаморочилося, тож я відвів погляд. Потім місіс Александер повернулася до мене. Вона глибоко вдихнула й сказала:

— Мабуть, нам не варто про це говорити, Крістофере.

— Чому? — спитав я.

— Тому, — вона зупинилася, оскільки вирішила сформулювати речення інакше. — Тому що твій тато має рацію, і тобі не слід розпитувати про такі речі.

— Чому? — знову спитав я.

— Бо він неодмінно через це засмутиться, — відповіла вона.

— Чому він через це засмутиться?