Розділ «67»

Я вже збирався йти, коли вона сказала:

— У мене є онук твого віку.

Я спробував потеревенити:

— Мені 15 років, 3 місяці й 3 дні.

— Ну, майже твого віку, — відповіла вона.

Потім ми трохи помовчали, і вона спитала:

— У тебе немає собаки, чи не так?

— Ні, — відповів я.

— Мабуть, тобі б хотілося мати собаку? — поцікавилася вона.

— У мене є щур, — відповів я.

— Щур? — перепитала вона.

— Його звати Тобі.

— А-а, — протягнула вона.

Тоді я сказав:

— Більшість людей не люблять щурів, оскільки вони вважають, що щури переносять такі хвороби, як бубонна чума. І це лише тому, що вони жили в каналізації й забиралися на кораблі, які припливали з чужих земель, де були невідомі хвороби. Але щури дуже чепурні. Тобі постійно вмивається. І його не треба вигулювати. Я просто пускаю його побігати по своїй кімнаті, щоби він робив фізичні вправи. А інколи він сидить у мене на плечі або ховається в рукаві, наче в лігві. Але на волі щури не живуть у лігвах.

— Ти не хочеш зайти до мене на чай? — запросила місіс Александер.

— Я не заходжу в чужі будинки, — відповів я, і вона запропонувала:

— Ну, може, я винесу щось надвір. Ти любиш воду з лимоновим сиропом?

— Мені подобається тільки апельсиновий сироп, — відповів я.

— На щастя, у мене є трохи. А як щодо «баттенберга»? — спитала вона.